Тема 10. Архіви України XIX — початку XX ст

Завдання для самостійної роботи

Запитання для самоперевірки

1. Яка доля архівів ліквідованих установ унаслідок адмі-
ністративних реформ 60-х років ХІХ ст.?

2. Яким чином здійснювалося поточне діловодство у ХІХ ст.?

3. Які основні законодавчі акти з архівної справи означе-
ного періоду?

4. Які особливості діяльності архівів на Правобережній
Україні у ХІХ ст.?

5. Які документи зберігались у митрополичих архівах?

6. Які характерні ознаки розвитку архівної справи на
Закарпатті у ХІХ ст.?

7. Якого року було засновано історичний архів у Львові?

8. Які передумови заснування Центрального архіву давніх
актів у Києві?

9. Які характерні ознаки документальних колекцій нау-
ково-історичних товариств в Україні?

10. Які приватні наукові архіви та колекції рукописних
матеріалів ХІХ - початку ХХ ст.?

1. Виявити характерні особливості магнатських та при-
ватних наукових архівів.

2. Проаналізувати законодавчі акти ХІХ - початку ХХ ст.

3. Дати загальну характеристику документальних ко-
лекцій науково-історичних товариств означеного
періоду.

4. Визначити склад колекцій рукописних матеріалів озна-
ченого періоду.

Література: 1, 28, 31, 42.

1. Спроба реорганізації архівної справи барона Г. Розенкампфа.

2. Проект архівної реформи М. Калачова. Проект І.Андрієв-
ського.

3. Московське археологічне товариство та проект Д. Само-
квасова.

4. Діяльність губернських учених архівних комісій.

Ключові слова: архівна реформа, проект реорганізації архівної справи, археологічний з'їзд, губернські учені архівні комісії.

Активізація архівного руху наприкінці 60-х років XIX ст., усвідомлення необхідності реформування архівної справи зу-мовлювалися, з одного боку, загрозливим розмахом нищення документів, з іншого - зростанням інтересу до архівів у зв'язку з розвитком історичної науки і потребами суспільного життя.

Першу спробу реорганізації архівної справи з метою усунен-ня монополії відомств на документи було зроблено ще на почат-ку XIX ст.: 1820 року барон Г. Розенкампф передав до Держав-ної ради план поліпшення упорядкування архівів. В основі плану була ідея централізації архівів Москви і Петербурга, об'єднання їх у єдиний державний архів. Передбачалося ство-рити для управління об'єднаними архівними фондами Головне управління архівами, що підпорядковувалося б Державній раді. Йшлось і про необхідність фахової підготовки архівістів.

Новий проект архівної реформи запропонував начальник Московського архіву Міністерства юстиції М. Калачов. На І археологічному з'їзді в Москві (1869) він доповів про катастро-фічний стан архівів у Росії, зокрема й про знищення архівних

документів. ІІ археологічний з'їзд (1871) розглянув і схвалив про-позиції М. Калачова з реформування архівної справи. Архіви, на думку вченого, мали поділятися на поточні, довідкові, при кожній установі і центральні історичні. Останні передбачалося створити при центральних міністерствах та інших вищих уря-дових установах, а також у кожній губернії. Припускалася можливість створення єдиного (головного) центрального архіву. М. Калачов пропонував утворити в Петербурзі Головну архівну комісію, що відала б усіма архівами Росії і визначала порядок розбирання та знищення архівних матеріалів.

Для детального опрацювання реформи та її втілення 1873 року при Міністерстві народної освіти під головуванням М. Калачова було створено комісію, що діяла до 1885 року. До основних напрямів її діяльності належали: врегулювання питань знищення архівних документів, вироблення правил їх зберігання, обстеження за спеціальними анкетами архівів, розгляд питань, пов'язаних зі створенням центральних історич-них архівів у провінції, вивчення досвіду архівного будівництва за кордоном, підготовка спеціалістів для роботи в архівах. Важливим результатом діяльності комісії М. Калачова було створення в Петербурзі Археологічного інституту як першої науково-навчальної установи, що займалася професійною підготовкою архівістів.

Згодом ідеї централізації обстоював автор нового проекту архівної реформи І. Андрієвський. Це був план обмеженої цент-ралізації, що залишав поза сферою реформ найбільші історичні архіви Росії. Автор прагнув провести централізацію за допомо-гою Археологічного інституту та губернських учених архівних комісій. Проект І. Андрієвського був нереальним, враховуючи неспроможність архівних комісій здійснити ґрунтовні зміни в архівній галузі.

Однак ідею реформування архівної справи підтримало Мос-ковське археологічне товариство, яке 1898 року доручило своєму членові, начальнику Московського архіву Міністерства юстиції Д. Самоквасову провести анкетування центральних і провінційних архівів. Надіслані до Москви заповнені анкети відтворювали невтішний стан архівної справи. Нова хвиля ни-щення архівів переконувала в необхідності проведення архів-ної реформи, проект якої Д. Самоквасов висунув у доповіді Московському археологічному товариству (опублікована 1899 року під назвою «Централизация государственных архи-вов Западной Европы в связи с архивной реформой в России»). Згідно з проектом централізації архівної справи передбачалося створення особливого (вищого) центрального органу. Крім

архівів центральних урядових установ, у центрах навчальних округів, у складі яких було по кілька губерній, мали створюва-тися центральні архіви давніх актів, на зразок Київського, Віленського та Вітебського архівів. За проектом, такі архіви зосереджували б документи місцевих урядових і громадських установ до 1800 року. Їх Д. Самоквасов назвав обласними. Діловодство губернських, повітових і волосних установ після 1800 року мало відкладатись у губернських архівах, створених у кожній губернії.

3 ініціативи Археологічного інституту до архівної роботи за-лучалися наукові сили в провінції. Результатом такої діяльності була організація урядовим законом 1884 року губернських уче-них архівних комісій (діяли у 41 губернії Росії до 1918 року). За задумом М. Калачова, вони мали функціонувати в містах, де передбачалося створити місцеві центральні історичні архіви. До обов'язків архівних комісій входило розбирання справ і до-кументів, відібраних для знищення в губернських і повітових архівах різних відомств, відбір серед них матеріалів, важливих з історичного погляду, складання описів і покажчиків, передан-ня документів на зберігання до місцевих історичних архівів.

При деяких учених архівних комісіях створювались істо-ричні архіви. Архівні комісії підпорядковувалися губернато-рам і Міністерству внутрішніх справ, по науковій лінії -Археологічному інституту. Склад комісій формувався, за по-годженням директора Археологічного інституту та місцевих губернаторів, з чиновників і приватних осіб, які могли своїми знаннями і бажанням сприяти розвитку архівної справи. Серед перших було створено комісії в Україні, зокрема Таврійську учену архівну комісію (1887). 1896 року започаткувала роботу учена архівна комісія в Чернігові, а 1898 року - в Херсоні, од-нак через брак кадрів остання так і не змогла розгорнути свою діяльність, проіснувавши лише до 1910 року. 1903 року було засновано комісії в Полтаві та Катеринославі, 1914 року -в Києві, 1915 року - у Харкові. Періодичні видання комісій («Труды» - Чернігівської, Полтавської, «Летопись» - Катери-нославської, «Известия» - Таврійської) широко висвітлювали питання з історії архівної справи, публікували документи з історії краю. Наукову цінність має видане Полтавською уче-ною архівною комісією 1915 року «Описание архивов Полтав-ской губернии» І. Павловського. Деякі комісії налагодили зби-рання та опрацювання архівних документів, зокрема Чернігівська учена архівна комісія зібрала великий за обсягом історичний архів. Полтавська учена архівна комісія через відсутність при-міщення не змогла організувати свого історичного архіву.

У складі губернських учених архівних комісій працювали відомі історики, краєзнавці, фахівці-архівісти: О. Лазаревський, П. Дорошенко (Чернігів), І. Павловський, Л. Падалка (Полтава), В. Біднов, Я. Новицький, В. Пічет, Д. Яворницький (Катери-нослав), І. Каманін, М. Петров, В. Іконников (Київ).

Губернські учені архівні комісії виробили програму органі-зації центральних архівів у кожній губернії, яка визнавала за архівними комісіями керівну роль у створенні центральних губернських архівів. Д. Самоквасов піддав критиці діяльність губернських учених архівних комісій не тільки за фаховий рівень членів комісій, а й за здійснюване ними відбирання документів для зберігання.

Проекти Д. Самоквасова та губернських учених архівних комісій було винесено на розгляд київського XI (1899) та харківського XII (1902) археологічних з'їздів. В основу орга-нізації архівної системи, схваленої XI археологічним з'їздом, було покладено проект Д. Самоквасова. Поступкою на користь архівних комісій була його відмова від створення обласних архівів. Боротьба послідовників проекту Д. Самоквасова і представників губернських учених архівних комісій закінчи-лася їх перемогою. У червні 1903 року імператор затвердив пропозицію Міністерства внутрішніх справ про проведення архівної реформи за допомогою губернських учених архівних комісій.

Дата добавления: 2014-12-17