Завдання для самостійної роботи. Запитання для самоперевірки

Запитання для самоперевірки

1. Які особливості Руської метрики?

2. Яке функціональне призначення книг записів актових
документів?

3. Що таке регістри (реєстри)?

4. Яке призначення Литовської метрики?

5. Які характерні ознаки архівів литовсько-польської доби?

1. Охарактеризувати судово-адміністративні книги місце-
вих замків.

2. Проаналізувати характер діловодства великокнязів-
ської канцелярії.

3. Дати характеристику архівного фонду Литовської мет-
рики.

Література: 1, 28, 31.

Тема 8. Архіви та архівна справа козацько-гетьманської України (середина XVII—XVIII ст.)

1. Організація зберігання архівних документів козацько-
гетьманської України.

2. Друга Малоросійська колегія та «Генеральная Малорос-
сийская архива».

3. Архів Коша Нової Запорозької Січі.

4. Фамільні архіви Гетьманщини.

5. Монастирські архіви як сховища церковно-адміністра-
тивної документації.

6. Доля архівних документів козацько-гетьманської держави.

Ключові слова: «Генеральная Малороссийская архива», ко-зацькі привілеї, полкова архіва, архів Коша, архіваріус, фамільні архіви.

Поняття українського державного архіву, запроваджене відомим українським істориком І. Крип'якевичем, пов'язують

із козацьким управлінням у часи формування Запорозької Січі. Історичні джерела XVI ст. засвідчують функціонування військо-вого архіву у Трахтемирові Київського воєводства, де реєстрове козацтво зберігало свій арсенал, казну, королівські корогви²⁹, переховувало важливі документи - козацькі привілеї. При гетьмані працювала Генеральна військова канцелярія, до якої надходили численні акти про внутрішнє врядування, документи про дипломатичні відносини з сусідніми країнами. Необхід-ність наведення різних довідок для гетьманського правління зумовила утворення архіву при Генеральній військовій канце-лярії в Чигирині. Очолював архів і опікувався веденням діло-водства генеральний військовий писар І. Виговський. Відомо, що Січова школа на Запорожжі готувала канцеляристів, до обов'язків яких входило також зберігання документів.

Під час військових походів деякі документи перебували в похідному архіві при гетьманському таборі. Уявлення про це дають відомості про захоплення поляками 1651 року під Берес-течком козацьких привілеїв від польських королів, оригіналь-ного тексту Зборівської угоди (1649), листів від турецького цісаря, кримського хана та московського царя.

В архіві при Генеральній військовій канцелярії відкладали-ся документи про відносини гетьмана з місцевою адміністра-цією - полковими і сотенними канцеляріями, привілеї, угоди, листування. Є свідчення про те, що канцелярія зберігала копії дипломатичних актів, надісланих до інших держав.

Реляції³⁰ російських послів початку 50-х років XVII ст. повідомляли про передання до Москви оригінальних докумен-тів з гетьманського архіву, що й стало початком його руйну-вання. За умовами Березневих статей українсько-московської угоди 1654 року гетьман був зобов'язаний надсилати найваж-ливіші дипломатичні акти російському цареві. Оригінальні грамоти та листування гетьмана із сусідніми державами зосе-реджувалися відтоді у московських приказах³¹. Поділ України на Лівобережну та Правобережну, політичні та воєнні події після Андрусівського перемир'я 1667 року мали катастрофічні наслідки для українських архівів - вони були розпорошені і зазнали значних втрат документів.

²⁹ Корогва, хорогва (пол. сhoragiew) - бойовий прапор українського
козацтва і шляхетської Польщі у ХVI-XVIII ст.

³⁰ Реляція (від лат. relatio — повідомлення) — повідомлення про військові
дії, дипломатичні переговори.

³¹ Прикази — органи центрального управління в Росії XVI — початку
XVIII ст.

Відомо, що за гетьманування І. Виговського важливі доку-менти (королівські грамоти) було вивезено з Чигирина, їх пере-ховували в Межигірському монастирі. Правобережний геть-ман П. Тетеря, залишаючи Україну 1665 року, забрав до Польщі привілеї Запорозького війська. З утворенням на Ліво-бережній Україні окремого гетьманства при гетьмані виникла генеральна канцелярія з архівом у гетьманській столиці. Сто-личним містом лівобережних гетьманів був Переяслав, зго-дом - Гадяч і Батурин, де й формувався архів. При гетьмані Іванові Самойловичу чигиринський гетьманський архів пере-везли до Батурина, а після погрому міста московськими війсь-ками 1708 року було зруйновано й архів, - імовірно, він згорів разом з гетьманськими будинками. Вціліла лише незначна кількість документів, які вивіз гетьман І. Мазепа. Гетьман І. Скоропадський гетьманську столицю переніс до Глухова, ку-ди перемістили й архів.

У XVIII ст., крім канцелярії гетьманського уряду, функціонували й інші вищі урядові інституції Гетьманщини -Генеральна скарбова канцелярія (генеральний підскарбій відав і архівом), генеральний суд, при якому було своє діловод-ство та архів. При канцелярії генерального обозного, який відав артилерією, також формувався архів³². 1722 року нака-зом Петра І було запроваджено правління Малоросійської ко-легії, що перебувала в Глухові й підпорядковувалася Сенатові. Внаслідок діяльності цих центральних установ сформувалися величезні архівні фонди. Серед матеріалів канцелярії гетьмана Кирила Розумовського є документ 1763 року про порядкуван-ня в архіві Генеральної канцелярії, зокрема про правила зберігання документів, їх облік, створення довідкового апара-ту. В документі є перше свідчення про затвердження генераль-ного архіваріуса³³, на посаду якого Генеральна канцелярія призначила українського письменника Семена Дівовича. Зважаючи на те, що «дела в архиве не в надлежащем порядке содержатся», перед архіваріусом ставилося головне завдання: «принятые в архиву указы, грамоты, книги й дела... содержать в найприлежнейшем бережении и сохранности».

Друга Малоросійська колегія, відновлена указом Катерини II 1764 року, стала найвищим урядом Гетьманщини. Генеральну

³² Частина документального зібрання канцелярії генеральної артилерії
зберігається в Центральному державному історичному архіві України,
м. Київ, фонд 1641.

³³ Архіваріус - (нім. Archivarius, з лат. аrchivarius - охоронець архіву):
1) працівник архіву; 2) застаріле визначення — охоронець архівних матеріалів.

військову канцелярію було скасовано, а її архів перевезено до будинку Малоросійської колегії. Таким чином, до складу архіву Малоросійської колегії входили справи Генеральної вій-ськової канцелярії, що працювала при українських гетьманах з середини XVII ст., і справи власне Малоросійської колегії за пе-ріод її функціонування протягом 1722-1727 і 1764-1786 років. Архіви центральних установ Гетьманщини, об'єднані у «Гене-ральную Малороссийскую архиву», президент Малоросійської колегії граф П. Рум'янцев упорядкував та організував охорону архівного майна. Важливим моментом у розвитку архівної справи було утворення окремої структури у складі Малоросій-ської колегії, що відала архівним матеріалом, - «Генеральной Малороссийской архивы».

1764 року було скасовано гетьманське правління, а з поши-ренням на Україну «Учреждения о губерниях» (1781) і введен-ням намісницького правління ліквідовувались усі установи Гетьманщини. 1782 року було ліквідовано і Малоросійську ко-легію. Матеріали «Генеральной Малороссийской архивы» сто-совно територій Київського, Чернігівського і Новгород-Сівер-ського новостворених намісництв передавалися до їх казенних палат³⁴. Усі справи загального характеру з архіву Гетьманщи-ни «почитались генеральными» і за указом Сенату 1781 року перевозилися до Чернігова. З архівом Малоросійської колегії мав їхати й архіваріус Адамович. Пожежа 1784 року у Глухові знищила значну частину архіву. Документи, що залишилися, 1786 року частково було перевезено до Чернігова і розміщено в архіві намісництва (згодом - в архіві губернського прав-ління). Багато справ відправили також до Києва та Новго-рода-Сіверського. Деякі акти з архіву Гетьманщини потрапили до петербурзького архіву Військово-топографічного депо. 1880 року частину його було передано до Харківського історичного архіву. Архівні документи Старої Гетьманщини поповнили приватні колекції відомих збирачів старожитностей - М. Мар-кевича, М. Судієнка, О. Лазаревського, О. Кістяківського.

В Україні-Гетьманщині архіви формувались і при місцевих органах влади - полкових і сотенних канцеляріях, органах міського самоврядування. Полкове діловодство зосереджува-лось у полкових канцеляріях. Відав канцелярією полковий писар, який мав окремий штат службовців. У канцелярії було кілька відділень (повиттів), що у XVIII ст. називали «стола-ми», і полковий архів, де зберігалися оригінали документів.

³⁴ Казенна палата - губернський орган Міністерства фінансів у Російській імперії в 1775-1917 рр.

«Полкова архівa», як правило, зберігалася на горищі або в підвалі будинку полкової канцелярії. Справи з полкових кан-целярій і архівів нерідко потрапляли до архіву Малоросійської колегії у Глухові.

Серед церковних архівів ХУП-ХУШ ст. найціннішими були монастирські. Монастирі як важливі церковно-політичні та соціально-економічні інституції мали багаті бібліотеки, дру-карні, зібрання документів (універсали³⁵ гетьманів³⁶, жалувані грамоти російських царів, дарчі, купчі на землі і маєтки). Вони ретельно зберігали їх як юридичні свідчення про надані права і привілеї. Великі за обсягом архівні зібрання зосереджувались у Києво-Печерській лаврі, Михайлівському Золотоверхому і Михайлівському Видубицькому монастирях. Поряд із прак-тичним використанням монастирських архівних документів зростала їх роль як історичних джерел, оскільки в монастирях складалися хроніки та літописи. Крім того, монастирі практи-кували виготовлення реєстрів і повних текстів універсалів.

Монастирські архіви у XVIII ст. зазнали значних втрат унаслідок цілеспрямованого вилучення з них документів. Так, 1720 року Петро І наказав архієреям усіх єпархій оглянути в мо-настирях стародавні жалувані грамоти і «другие курьезные пись-ма оригинальные, также книги исторические, рукописные и пе-чатные». 1781 року Святійший Синод звелів Києво-Печерській лаврі відібрати і надіслати документи для складання історичних описів монастирів Російської імперії. Після секуляризації³⁷ монастирських земель 1786 року багато документів українських монастирів було передано до Київської казенної палати.

³⁵ Універсали були найпоширенішою формою актових документів, що
видавалися від імені гетьмана, генеральної старшини, полковників
і зрідка - сотників. За своїм характером універсали поділялися на такі, що
містять певні права та привілеї і мають разову або тривалу дію; розпоря-
дження, що вимагають від урядовців виконання певної роботи; такі, що
дозволяють або забороняють певні дії; повідомлення, тобто універсали,
якими надавалися певні права або в яких йдеться про реалізацію цих прав
і привілеїв. Універсали як юридичні документи мали значення не лише
для тих, хто їх отримав, а й для нащадків, з них виготовляли копії, вноси-
ли до актових чи ревізійних книг, тому один і той самий текст зберігався
в кількох примірниках. Цим досягалася достатньо висока гарантія збере-
ження тексту.

³⁶ Наприклад, Універсал Івана Мазепи Київському Михайлівському
монастиреві з підтвердженням всіх монастирських маєтностей від
22 серпня 1699 року.

³⁷ Секуляризація - перетворення державою церковної власності (пере-
важно землі) у світську.

Піднесення політичного і культурного життя в Україні-Гетьманщині у другій половині ХVІІ— ХVІІІ ст., прагнення ко-зацько-старшинської верхівки закріпити за собою привілеї та права власності сприяли формуванню родинних (фамільних) архівів. Архівні зібрання найвпливовіших у Гетьманщині родин - Забіл, Кочубеїв, Маркевичів, Милорадовичів, Новиць-ких, Полуботків, Стороженків, Сулим - містили численні матеріали офіційних установ, документи на право власності та володіння, надання привілеїв (універсали, купчі, дарчі, духов-ні грамоти), офіційне і приватне листування, родовідні доку-менти тощо. Дбайливе ставлення власників до цих паперів бу-ло характерною особливістю українського дворянства - еліти суспільства Лівобережної України³⁸. Відтак у фамільних архі-вах було зосереджено унікальні пам'ятки історії та культури.

Фамільні архіви доби Гетьманщини розпорошувалися під час неодноразових поділів майна між спадкоємцями, поповню-вали приватні зібрання колекціонерів, псувалися від неспри-ятливих умов зберігання. Деякі залишки фамільних архівів потрапили до архівів, бібліотек, музеїв України та Росії.

Отже, функціонування козацько-гетьманської держави сприяло розвитку архівної справи. Поступова ліквідація авто-номії України, створення імперських інституцій для уп-равління Україною вплинули на формування і склад архівів адміністративних установ, призвели до централізації архівної справи. Поряд з архівами центральних і місцевих адміністрацій функціонували монастирські архіви, формувалися фамільні архіви старшинсько-дворянських родів.

Унікальним документальним комплексом XVIII ст. є архів Коша Нової Запорозької Січі, матеріали якого охоплювали

³⁸ Свідченням цього є публікування документів з фамільних архівів ба-гатих старшинських родів Гетьманщини з метою збереження в такий спосіб змісту документа від загрози фізичного знищення з огляду на дроблення і занепад дворянських маєтностей внаслідок феодально-кріпосницької системи господарювання. Так, 1824 року О. М. Маркевич оприлюднив в «Украинском журнале» Харківського університету кілька приватно-правових актів зі свого зібрання. Згодом він опублікував «Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича». У середині ХІХ ст. з'являються статті та замітки М. О. Максимовича, що ґрунтувалися на приватних документах і були, власне, хронікою його та інших старих полтавських родин. З 1850-х років почали з'являтися розвідки О. М. Лазаревського. Особливо силь-ним імпульсом до розшуку і видання сімейних архівів стала його праця «Очерки старейших дворянских родов Черниговской губернии», а також ґрунтовне дослідження «Люди старой Малороссии».

1713-1776 роки. Архів Нової Запорозької Січі сформувався в ре-зультаті діяльності військової канцелярії Коша³⁹, де було зосе-реджено його діловодство. Різноманітні зносини Запорозької Січі з Росією, Кримом, Правобережною Україною, Гетьманщи-ною визначили особливості архіву Коша,. Значну частину архівних матеріалів становило зовнішнє листування з крим-ським ханом, султанами ногайських орд, польськими староста-ми, з гетьманами та Генеральною військовою канцелярією, з російською владою. В канцелярії Коша протягом року зосере,-джувалося від 10 до 12 тис. документів⁴⁰.

Діловодство військової канцелярії Запорозької Січі зазнало російського впливу, документація приводилась у відповідність із вимогами російських канцелярій: документи систематизува-ли, справам надавали діловодні заголовки, наприклад: «Разные дела прежних годов», «Про прикордонні стосунки війська Запо-розького з Польщею» та ін. Наприкінці року складали описи справ, які передавали до архіву. Щороку архів поповнювався майже 400 справами. За час функціонування канцелярії та архіву в ньому зосереджувалося до 15 тис. справ. Архів Коша було упо-рядковано, більшу частину справ зшито, складено опис (про існу-вання опису свідчать номери на справах). Опис архіву, складений у XVIII ст., не зберігся, сам архів,Коша з часом було розпорошено.

Після захоплення Січі 1775 року Г. Потьомкін вилучив з кошо-вого архіву унікальні документи: універсал Б. Хмельницького 15 січня 1655 року на підтвердження грамоти 1575 року польського короля Стефана Баторія війську запорозькому, яка визначала кордони його володінь, приватні листи Потьомкіна до кошового П. Калнишевського, журнали вихідних документів кан-целярії Потьомкіна та ін. Опис Лефортівського архіву, куди зго-дом потрапили папери Г. Потьомкіна, містить «Документы, най-денные при уничтожении Сечи Запорожской и Кошевой церкви».

Основний масив документів архіву після 1775 року перейшов у розпорядження коменданта Новосіченського ретранше-менту⁴¹, а після його скасування потрапив до Катеринославсько-го повітового суду. За наказом новоросійського і бессарабського генерал-губернатора М. Воронова, повітовий суд протягом

³⁹ Кіш - 1) орган управління Війська Запорозького, уряд; 2) за визначенням
самих козаків, тимчасове місцеперебування козаків, військового табору.

⁴⁰ Документи архіву Коша Запорозької Січі - див.: Архів Коша Нової
Запорозької Січі. 1734-1775: Корпус документів: У 2-х т. - К., 1998.

⁴¹ Ретраншемент (фр. retranchement, букв. - відсікання) - військове
укріплення, яке розміщувалося позаду головної позиції того, хто обо-
роняється.

1839-1845 років переслав запорозький архів до Одеси. Доку-менти Січового архіву надійшли у розпорядження А. Скаль-ковського, який майже 60 років зберігав документи вдома і вивчав їх. Після смерті А. Скальковського із запорозького архіву документи вилучалися і потрапляли до приватних зібрань, наукових архівів історичних товариств. Частину запо-розьких матеріалів з фонду Коша син А. Скальковського пере-дав до Російської академії наук.

До єдиного Державного архівного фонду залишки архіву Коша було приєднано 1926 року, в Одеському губернському архіві його впорядкували і склали опис. 1931 року Одеський крайовий історичний архів передав фонд Коша до Всеукраїн-ського архіву давніх актів у м. Харкові, де він зберігався до 1941 року. У роки Другої світової війни фонд було евакуйовано на схід, а під час реевакуації архівних документів фонд Коша Нової Запорозької Січі привезли до Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (фонд 229).

Запитання для самоперевірки

1. Документи якого характеру складали архів Генеральної
військової канцелярії?

2. Які функції виконувала Друга Малоросійська колегія?

3. Що таке «Генеральная Малороссийская архива»?

4. Хто вперше вжив поняття «державний архів»?

5. У чому полягає унікальність архіву Коша Нової Запорозь-
кої Січі?

Дата добавления: 2014-12-17