Завдання для самостійної роботи. 1. Охарактеризувати архівну діяльність українських інституцій в еміграції

1. Охарактеризувати архівну діяльність українських
інституцій в еміграції.

2. Проаналізувати основні положення Закону Української
Народної Республіки від 1 вересня 1921 року.

Література: 1, 29, 31.

Тема 12. Архівна справа в Західній Україні, на Буковині та Закарпатті (1920—1930-ті рр.)

1. Державні закони про діяльність архівів. Розбудова ме-
режі державних архівів. Органи управління архівною справою.
Контроль за діяльністю відомчих архівів.

2. Заснування Державного архіву у Львові. Діяльність
адміністративних і судових установ, громадських ор-
ганізацій та архіви.

3. Крайовий державний архів і найцінніші документальні
комплекси Буковини. Комісія державних архівів Буковини та
Закон «Про організацію державних архівів».

4. Обстеження стану архівів керівником земської архівної
служби на Закарпатті М. Радвані.

Ключові слова: архівні закони, мережа державних архівів, органи управління архівною справою.

В архівній справі Західної України, Буковини та Закарпаття протягом 1920-1930-х років відбувалися важливі зміни: було прийнято державні закони про архіви, розбудовано мережу державних архівів, створено органи управління архівною спра-вою, встановлено контроль за діяльністю відомчих архівів.

Так, у Західній Україні робота архівів велася згідно з декре-том про утворення державних архівів та опіку над архівними

матеріалами, прийнятим Польським урядом 7 лютого 1919 року. Для керівництва архівами при Міністерстві віросповідання і гро-мадської освіти було створено Відділ державних архівів, що здійснював науково-технічний нагляд за архівами міських установ та громадських організацій, забезпечував охорону до-кументів, складав інструкції, правила комплектування архівів, зберігання та використання документів.

На західноукраїнських землях було створено Державний архів у Львові на базі документів колишнього намісництва та Земський архів на основі фондів крайового архіву гродських і земських актів. Земський архів проіснував до 1933 року, ко-ли його фонди увійшли до складу Державного архіву у Львові. Водночас при управлінні міста Львова діяв Міський архів стародавніх актів, заснований ще в середині ХІІІ століття.

Архіви створювалися там, де зосереджувалися великі доку-ментальні комплекси як результат діяльності адміністратив-них і судових установ, громадських організацій. У центрах воєводств - Луцьку, Станіславі (колишня назва Івано-Франків-ська) і Тернополі державних архівів не було, а документи збе-рігалися при установах та організаціях. Така архівна система існувала в Західній Україні до її включення до складу УРСР.

Архіви Буковини, зокрема Крайовий державний архів, ство-рений 1907 року у Чернівцях, зазнали значних втрат під час Першої світової війни (Буковина була ареною військових дій) та розпаду Австро-Угорської імперії. Перший історичний архів Буковини на початку 1918 року практично був ліквідова-ний разом з іншими імперськими державними установами. Трагічно склалася доля Крайового архіву після включення Північної Буковини разом з Хотинським повітом Бессарабії до складу Румунії: архівні документи через відсутність при-міщень довго зберігалися у вологих підвалах, де істотно псува-лися; 1924 року їх розмістили в кількох кімнатах адміністра-тивного палацу Буковини. У зв'язку з переміщеннями багато архівних справ було пошкоджено або втрачено. Найціннішими документальними комплексами були архіви колишніх адмі-ністративних установ, зокрема Окружного управління Буко-вини (1786-1854), Крайової управи Буковини (1854-1918), Адміністрації Буковини (1918-1923) та ін.

Важливу роль в архівному будівництві краю відіграла створе-на 1924 року у Чернівцях за наказом Міністерства освіти Румунії Комісія державних архівів Буковини на чолі з відомим румунсь-ким істориком і політичним діячем І. Ністором. Її завдання полягали у збиранні архівних документів та організації окруж-ного державного архіву. Прийнятий у Румунії 1925 року Закон

«Про організацію державних архівів» визначав статус і завдання державних архівів, у тому числі й Чернівецького. Державні архіви країни підпорядковувалися Міністерству освіти, а ке-рівництво ними здійснювала Генеральна дирекція державних архівів Румунії, розташована в Бухаресті. Для керівництва дер-жавними архівами в окремих регіонах створювалися регіональні дирекції. Зокрема, Чернівецька дирекція державних архівів мала зосереджувати і зберігати документи Буковинського краю. Органи державної влади, військові, церковні й громадські уста-нови зобов'язані були передавати до державних архівів закінчені діловодством документи після тридцятирічного відомчого зберігання. Крім того, передбачалося, що відомчі архіви переда-ватимуть усі історичні документи до 1881 року включно. Закон гарантував забезпечення державних архівів приміщеннями.

Архівні фонди адміністративних і судових установ зберігали-ся в Державному архіві у такому ж стані, як і надходили, разом з довідковим апаратом. Архів мав інвентарні описи, тематичні і географічні покажчики. Архівісти описували документи, пе-рекладали їх румунською мовою, надавали довідки. Державний архів здійснював контроль над діловодством установ та відомчим зберіганням документів, затверджував розроблені номенклатури справ, проводив обстеження архівів різних установ, перевіряв якість добору архівних справ, визначених для знищення. Крім матеріалів відомчих архівів, Державний архів поповнювався історичними документами, придбаними у приватних осіб.

1938 року Комісію державних архівів було реорганізовано в Чернівецьку регіональну дирекцію державних архівів, що керувала архівною справою до середини 1940 року, коли Північна Буковина і Хотинський повіт Бессарабії увійшли до складу УРСР.

Архіви Закарпаття, після його приєднання до Чехословач-чини, були підпорядковані новій адміністрації Підкарпатської Русі (урядова назва автономного Закарпаття). Керівником зем-ської архівної служби у краї на початку 1920-х років був М. Рад-вані, якому крайова адміністрація доручила перевірити всі архіви Закарпаття. Результатом обстеження стану архівів були ґрунтовні звіти М. Радвані, на основі яких архівіст видав в Ужгороді 1922 року книгу, характеризуючи найзначніші архівосховища Закарпаття: комітатські архіви, архіви при-вілейованих міст Берегового, Мукачевого, Ужгорода, архів Мукачівської єпархії та ін. Зокрема, комітатські архіви були розрізненими, документи зберігалися невпорядкованими у пере-повнених приміщеннях і потребували обліку. Відтак М. Радвані вважав за необхідне об'єднати комітатські архіви і створити

єдиний архів Підкарпатської Русі. Він особисто взяв участь у підготовці проекту його створення, а у травні 1923 року очолив Крайову архівну комісію, основним завданням якої була орга-нізація крайового архіву. Комісія порушила питання перед Міністерством шкіл та освіти Чехословаччини про будівництво приміщення для архіву.

Наприкінці 1920-х років архіву було виділено кілька кім-нат та підвальні приміщення у жупному адміністративному будинку, куди звозилися документи різних архівів Закарпат-тя. У спорудженому 1936 року будинку Крайового управління для архіву спеціально відвели обладнані приміщення з метале-вими стелажами. У роки Другої світової війни під час окупації крайовий архів Закарпаття зазнав значних втрат.

Отже, у західних регіонах України, які протягом 1920-1930-х років перебували під владою Польщі, Румунії та Чехо-словаччини, відбувалися процеси централізації архівної спра-ви, що знайшло конкретний вияв в організації центральних органів управління державними архівами, концентрації доку-ментів і створенні державних крайових архівів. Діяльність архівів регулювалася державним законодавством. Архівні установи очолювали видатні діячі науки і культури, які відігравали важливу роль в архівному будівництві Галичини, Буковини та Закарпаття.

Дата добавления: 2014-12-17