Запитання для самоперевірки. Завдання для самостійної роботи

І

Завдання для самостійної роботи

Запитання для самоперевірки

1. В чому полягає сутність реорганізації архівної справи за
планом барона Г. Розенкампфа?

2. Які основні положення проекту архівної реформи М. Ка-
лачова?

3. В чому полягає відмінність проекту Д. Самоквасова від
інших проектів?

4. З якою метою було створено губернські учені архівні
комісії?

1. Дати порівняльну характеристику основних проектів
реформування архівної справи.

2. Виявити ознаки впливу проектів архівних реформ Росії
XIX - початку ХХ ст. на архіви України.

Література: 1, 28, 31.

Тема 11. Архіви та архівна справа доби української революції (1917-1920 рр.)

1. Формування нових державних структур та архіви. Діяль-
ність бібліотечно-архівного відділу. Реєстрація українських
документів в архівосховищах Росії і повернення їх в Україну.

2. Розбудова системи державних архівних установ.

3. Проект архівної реформи в Українській державі за
правління гетьманського уряду П. Скоропадського. Проголо-
шення державної власності на архівні документи.

4. Діяльність Культурно-освітньої управи Генерального
штабу Армії Української Народної Республіки. Створення за
кордоном Музею-архіву визволення України.

Ключові слова: архівні реформи, централізація архівної справи, державна власність на архівні документи.

Поворотним моментом в історії архівної справи стала ук-раїнська революція 1917-1920-х років, відновлення україн-ської держави. З одного боку, за умов Першої світової війни, ре-волюційних подій, ліквідації старого адміністративно-політич-ного апарату та формування нових державних структур архіви зазнали значних втрат. З іншого, - проголошення Української Народної Республіки, заходи Центральної Ради для збереження архівів, зростання ролі і значення архівів у незалежній державі набуло конкретного вияву у створенні восени 1917 року бібліо-течно-архівного відділу (вересень 1917 - квітень 1918) при де-партаменті мистецтв Генерального секретарства справ освітніх Центральної Ради (з січня 1918 року - Народного міністерства освіти Української Народної Республіки) на чолі з відомим істо-риком О. Грушевським. Основними напрямами діяльності цього відділу були реєстрація архівів, складання описів відомих архівів, розширення діяльності діючих архівних комісій і утво-рення нових, рятування приватних архівів, яким загрожувало знищення. Не лишалися поза увагою уряду Української Народ-ної Республіки питання реєстрації українських документів в архівосховищах Росії і повернення їх в Україну. З ініціативи Секретаріату народної освіти, восени 1917 року у Петрограді бу-ло створено комісію, що розпочала реєстрацію «...предметів та документів історичного минулого України у фондах петро-градських архівів, музеїв і у приватних колекціях». У складі комісії працювали відомі вчені: Ф. Вовк (голова), М. Макаренко, П. Стебницький, С. Тройницький, В. Щавинський, П. Потоць-кий та ін.

Уряд Центральної Ради надавав важливого значення розбу-дові системи державних архівних установ. У березні 1918 року при Головному управлінні Генерального штабу було засновано Державний військово-історичний архів на чолі з Я. Ждановичем, на який покладалися функції архівного управління. Він мав організувати військово-історичні архіви в Україні. Державний військово-історичний архів порушував питання про збирання та зберігання архівів російських військових частин і штабів, дислокованих свого часу в Україні, архівних фондів Південно-Західного і Румунського фронтів колишньої російської армії, а також документів про українізацію військ, формування українських військових частин. Однак план Державного війсь-ково-історичного архіву через об'єктивні причини не вдалося втілити у життя. Програма уряду Центральної Ради, спрямова-на на збереження старих та створення нових архівів і архівних фондів, не передбачала, однак, докорінного реформування архівної справи.

Проект архівної реформи в Українській державі був розроб-лений за правління гетьманського уряду П. Скоропадського. Загальну архівну реформу державного характеру запропонував архівно-бібліотечний відділ (квітень 1918 - лютий 1919), що продовжив роботу при Головному управлінні мистецтв і націо-нальної культури. Його очолив відомий історик й архівіст В. Модзалевський. Сутність реформи полягала у проголошенні державної власності на архівні документи. Архівні справи всіх відомств, що втратили актуальність для поточного діловод-ства, передавалися у власність держави. Центральною устано-вою архівної системи мав стати Національний архів Україн-ської держави, або Головний державний архів. Крім Націо-нального архіву в Києві, де мали зосереджуватися документи загальнодержавного характеру, що відображали діяльність головних державних установ, передбачалося створити губернські архіви для зберігання документів губернських інституцій. Ідеї централізації архівної справи конкретизува-лись у проекті реформи, розробленому 1918 року. Він передба-чав функціонування в системі архівних установ місцевих управлінських органів. Автори проекту реформи (В. Модза-левський, Д. Багалій, В. Іконников, І. Каманін, О. Левицький) пропонували створити в губерніях архівні комісії зі статусом «державних інституцій» для управління архівною справою на місцях. Саме на ці архівні комісії, призначені Головним управлінням, покладались обов'язки розбирати архівні доку-менти, виявляти ті, що мали передаватися до Національного або губернських архівів.

Проекти архівної реформи не вдалося реалізувати ні уря-дові П. Скоропадського, ні Директорії Української Народної Республіки. В умовах військових дій і частих змін місця пере-бування уряд Директорії Української Народної Республіки не випускав з поля зору архіви. У січні 1919 року за постановою Ради народних міністрів у відання Головного управління мис-тецтв та національної культури передавався Київський цент-ральний архів давніх актів, а на його утримання виділялося понад 66 тис. карбованців. Головна увага уряду Директорії була зосереджена на зберіганні архівних документів, зокрема військо-вих архівних фондів, на збиранні документів Української Народної Республіки. Військово-архівну роботу 1919 року про-водила Культурно-освітня управа Генерального штабу Армії Української Народної Республіки, що організувала архівні комори у Кам'янці та Проскурові. Основою для архівних комор були архівні фонди періоду Першої світової війни, зосереджені в цих містах. Сюди передбачалося передавати й фонди українських частин доби визвольних змагань. Однак з відхо-дом української влади з тих міст архівні комори припинили своє існування.

6 жовтня 1919 року у Кам'янці головний отаман С. Петлюра видав наказ Головної команди війська Української Народної Рес-публіки, в якому заборонялося знищувати військово-історичні документи і надавалося право секвестру⁴⁶ для державного архіву. Справа охорони архівів на місцях покладалася на війсь-кових начальників і комендантів.

Після поразки визвольної боротьби українського народу 1917-1920-х років за межами України опинилася значна кіль-кість документів та історичних пам'яток, зокрема: документи державних установ та особові колекції, вивезені урядовцями, громадськими діячами та науковцями; документи диплома-тичних місій Української Народної Республіки та Української держави, що діяли в різних країнах світу; документи, утворені під час функціонування таборів українських військовополоне-них та інтернованих в країнах Центральної та Західної Європи. Згодом до них долучився величезний масив матеріалів числен-них громадсько-політичних, культурних, освітніх і наукових інституцій та організацій української еміграції. За ініціативою уряду Української Народної Республіки та його Військового міністерства у серпні 1920 року було засновано Українське

⁴⁶ Секвестр - у цивільному праві заборона або обмеження, що накла-дається державною владою в інтересах держави на користування будь-яким майном.

військово-історичне товариство, що розгорнуло свою діяль-ність у Польщі (спочатку у м. Ряшеві, згодом - у Ченстохові і Тарнові); у липні 1921 року було створено Головний військо-во-історичний музей-архів Армії Української Народної Рес-публіки в Тарнові на чолі з М. Обідним.

Відповідно до Закону Української Народної Республіки від 1 вересня 1921 року передбачалося також утворити за кордо-ном Музей-архів визволення України для збирання, впорядку-вання та охорони історичних документів і пам'яток визвольної боротьби української нації. 1922 року при Міністерстві освіти було створено Архівну комісію для «перебирання історичних матеріалів для Музею-архіву визволення України». Архівна комісія переглядала архівні фонди міністерств з тим, щоб вия-вити та відібрати документи історичного значення⁴⁷.

Загалом увага урядів Центральної Ради, Гетьманату, Дирек-торії у складних умовах війн і революції зосереджувалася на врятуванні архівних матеріалів, реєстрації архівів в Україні та українських архівних документів за кордоном. Важливе зна-чення мала спроба архівної реформи 1918 року, що полягала у проголошенні державної власності на архівні документи, централізації архівів, створенні Національного архіву Ук-раїнської держави та підготовці архівних кадрів.

⁴⁷ Принагідно зазначимо, що на 1 січня 1926 року в Українському націо-нальному музеї-архіві у Празі (що, як відомо, є найбільшим зібранням з історії української еміграції міжвоєнного періоду), утвореного на основі реорганізованого Музею-архіву визволення України, нараховувалось 31 826 одиниць зберігання, що передавалися переважно в дарунок та на переховування і лише в окремих випадках купувалися. Це, зокрема, лист Чернігівського полковника П. Полуботка до Війська Запорозького това-риша С. Лизогуба від 9 грудня 1718 року, матеріали з історії українських політичних партій, документи з історії розвитку українського культурно-освітнього руху, у тому числі частина архіву М. К. Садовського, мемуари С. Русової за 1856-1925 роки, листи Є. Чикаленка, О. Саксаганського, П. Холодного та М. Стороженка до М. Садовського, матеріали про діяль-ність Українських січових стрільців, документи доби визвольних змагань українського народу, зокрема відозви та універсали Центральної Ради, протоколи економічного договору Української держави з Німеччиною та Австро-Угорщиною, прокламації Директорії Української Народної Рес-публіки, плани боїв, архіви дипломатичних місій Української Народної Республіки. Найбільшу частину всіх зібраних матеріалів становлять до-кументи про життя української еміграції у Польщі та Чехословаччині, а також про діяльність еміграції в інших країнах Європи, Америки та Далекого Сходу.

1. Які основні напрями діяльності бібліотечно-архівного
відділу при департаменті мистецтв Генерального секре-
тарства справ освітніх Центральної Ради?

2. З якою метою було створено Державний військово-істо-
ричний архів?

3. В чому полягає сутність архівної реформи в Українській
державі?

Дата добавления: 2014-12-17