Відображення в обліку операцій нематеріальних активів 8 страница

Середня ціна

товару на ринку

ціна

собівартість

Базовий варіант

Збільшення собівартості  

Зменшення собівартості

А варіант

Г варіант

собівартість

собівартість

Б варіант

В варіант

Е варіант

Д варіант

Розмір надбавки

Розмір надбавки

Розмір надбавки

Рис. 8.10. Варіанти зміни собівартості продукції

Розглянуті теоретичні положення дещо можуть відрізнятися від реальних. Підвищивши собівартість продукції, підприємство відповідно може підвищити розмір К_др та в такому разі вартість продукції стане більшою за середньоринкову, ситуація "Г", рис. 8.10. Це означає для підприємства втрату певної кількості споживачів та додатковий стимул до пошуку способів зменшення собівартості. Й інша ситуація, коли собівартість на продукцію відомого бренду зменшується. Основні варіанти можуть бути зведені до такого. Перший – підприємство встановлює середньоринкову ціну й одержує додатковий прибуток, у такому разі розмір надбавки буде "В"+"Б", рис. 8.10. Другий – відповідно до запропонованої методики, підприємство встановлює обґрунтовану й достатню надбавку за продукцію, ситуація "Б", рис. 8.10. Ціна на бренд продукцію є нижчою за ринкову, у такому разі збільшується попит на продукцію, інколи ажіотажний. Підприємство може збільшити обсяги виробництва й за рахунок цього збільшити прибутковість або частку ринку. Зменшення ціни на продукцію в результаті зниження собівартості продукції і К_др залежить від стратегії розвитку підприємства, його можливості забезпечити додатковий випуск продукції через підвищений попит.

Як варіант можливе й поступове зменшення середньо ринкового рівня цін, оскільки інші підприємства можуть адекватно зреагувати на зміни в ціні зменшенням цін на власну продукцію.

Кількість, структура і вагомість між собою надбавок до собівартості, що встановлюються на продукцію підприємства, залежить від рівня цін на ринку, конкуренції, кількості учасників ринку та їх відносин між собою, у контексті зговору по ціні. Таким чином, урахування методики ціноутворення з урахуванням К_др залежить від стратегії розвитку підприємства, його виробничих і збутових можливостей, характеру поведінки на ринку, фіскальної державної політики, кількості учасників ринку й інших чинників функціонування підприємства.

Зміна К_др також може бути зумовлена коливанням змін ціни на ринку. Собівартість у певний час може бути постійною, наприклад, коли партія продукції вже вироблена. Однак, у процесі реалізації продукції ціна ринку може змінюватися: вищий за ринкову – рівень "Д", і нижчий за ринкову – рівень "Е", рис. 8.10. Частково це свідчить про зміну К_др від базових розрахунків, оскільки К_др не є єдиною надбавкою в сукупності надбавок. Розмір і вагомість К_др також можуть бути різні. Є виняткові випадки, коли тільки К_др є надбавкою до собівартості. Можна зазначити й про несистемні, одиничні приклади або випадки, коли собівартість набагато нижча або мізерніша за вартість продукту, а основна вартість і є надбавкою. Зміна К_др або інших додаткових складових при коливаннях ціни на ринку залежить від кількох чинників: кількісна структура надбавки; взаємний вплив і залежність коефіцієнтів надбавки; стан ринку (паніка; ажіотаж та ін.), можливості споживача й ін. Тобто коливання цін на ринку впливає на К_др, проте вивчення на скільки і яким чином такого характеру вплив змінює розмір К_др, є іншим напрямом досліджень, яке може фокусуватися на відмінності надбавок, їх взаємному впливі, впливі на них і т. ін.

Отже, установлення собівартості як базової величини розрахунку для К_др не змінює відображення реальної картини процесів і не суперечить принципам установлення надбавки за ділову репутацію підприємства.

Коефіцієнт ділової репутації може бути узагальнюючим показником для всіх контактних аудиторій, що дозволяє зробити обґрунтовану надбавку у ціну на продукцію підприємства. Основою показника ділової репутації є потреба споживача в продукції, причому не просто потреба в продукції, а продукції з гучним брендом і стійкою репутацією. Для споживача це означає реалізацію кількох цілей при споживанні продукції підприємства, таких як споживацькі властивості, соціальна значущість, економічний ефект, корисність використання.

Споживчі властивості продукції означають задоволення прямих потреб споживача в тій чи іншій продукції. Споживач зацікавлений у надійній і безпечній експлуатації продукції. Також для одержання виробником позитивних відгуків від споживачів продукції необхідно, щоб споживач був задоволений використанням продукції. Обираючи бренд продукцію, споживач переходить від задоволення власних прямих потреб до задоволення власних соціальних. Адже, придбавши бренд продукт, він задовольняє соціальну, психологічну й емоційну потребу. Тобто підтверджує свій соціальний статус та одержує задоволення від володіння та користування продуктом відомого виробника.

Економічний ефект споживача полягає в мінімізації витрат споживача й економії його ресурсів на утримання та експлуатацію продукції. Адже продукція відомих виробників якісна, більш надійна, потребує менше витрат на користування. З іншого боку, це вигода від посилання на відомих виробників під час виготовлення власної продукції.

Справедливість розрахунку К_др з урахуванням економічної вигоди споживача полягає в зменшенні витрат на продукцію або її обслуговування (пакування, зберігання тощо) порівняно з середньо ринковими субститутами. Споживач у процесі експлуатації має такі витрати: доставка, вантажні роботи, вартість витратних матеріалів, страхування. При придбанні бренд продукції споживач мінімізує витрати й забезпечує стабільну роботу. Отже, хоча витрати споживача на продукцію відомого бренду можуть бути більші ніж на маловідомі субститути, подальші витрати на його експлуатацію мінімальні. До того ж надійність виробів відомих виробників зменшує економічні ризики споживачів одержання неякісної продукції. Тобто споживач одержує додаткові гарантії. Тому такий аспект також має знайти відображення при розрахунку економічної надбавки до вартості продукції підприємства.

Корисність використання полягає в можливих вигодах споживача від використання бренду й ділової репутації підприємства – продавця продукції. У цьому сенсі є опосередковане використання імені виробника. При прямому – має місце франчайзинг. Споживач може заробити собі репутацію надійності або іншу через використання продукції або технологій відомого виробника. Такий можливий напрям – через рекламу використання певної продукції або якісну стабільну роботу, посилання на постачальника, завдяки чому збільшується стабільність підприємства та якість продукції. Таким чином, структура надбавки за ділову репутацію має складатися з таких складових: безпечність й надійність, бренд й відомість, сукупне значення якості, яке забезпечує тривалу експлуатацію без витрат, можливість додаткових доходів й корисність.

Надбавка до ціни за ділову репутацію на продукцію має враховувати всі аспекти, за які споживач має справедливо сплатити, і може бути представлена формулою:

Кдр = Кзс + Кее + Ккв,	(8.5)
де	Кзс – коефіцієнт задоволеності споживача; Кее – коефіцієнт економічної ефективності; Ккв – коефіцієнт корисності використання.

Коефіцієнти задоволеності споживача, економічної ефективності, корисності використання є незалежними, не мають взаємного впливу, характеризують різні переваги від володіння продукцією та доповнюють один одного. Їх сукупний вплив зумовлює надбавку підприємства за корисність продукції і надані споживачу переваги від володіння та користування продукцією, таким чином одержуючи додаткові соціальні, психологічно-емоційні й комерційні переваги по відношенню до аналогічних або базових продуктів.

Можливо припустити, що придбавши продукт, потреба споживача реалізується на 100 відсотків. Звичайно, справедливим є зауваження щодо повного задоволення споживача придбаною продукцією. У такому випадку розумним та доцільним є введення і використання показника або коефіцієнта задоволеності споживача. Так, при розрахунку К_др може бути введено обґрунтовану поправку на повне або часткове задоволення потреби споживача. При чому навіть при введенні коефіцієнта задоволеності споживача, К_др, імовірно, буде не менше 1,0, оскільки, якщо споживач обирає бренд продукцію, то в нього є не тільки пряма потреба, а й кілька додаткових, тому базові потреби в продукті можна вважати задоволеними, і це задоволення базових потреб визначити як 100 відсоткове. Розрахунок же додаткових потреб буде корегуватися окремим показником задоволеності. Коефіцієнт К_др може бути нижче 1,0, у такому разі він буде зменшувати надбавку на продукцію, отже показник, що нижчий 1,0, буде зменшувати вартість продукції, коригуючи її згідно умов, що склалися на ринку.

Коефіцієнт задоволення споживача пропонується увести на рівні К_зс ≥ 0, це обумовлено тим, що величина К_зс показує задоволення потреби споживача в продукції підприємства. Коефіцієнт задоволення споживача (К_зс) є важливою поправкою і складовою при визначенні К_др, оскільки відображує популярність продукції і готовність споживача її придбати. Коефіцієнт задоволення споживача дозволяє кількісно оцінити задоволення споживача якістю продукції виробника. Його ціллю є одержання обґрунтованих та об’єктивних даних про поведінку споживача, спираючись на які можна побудувати модель споживання продукції. Коефіцієнт, що пропонується, послугує виробнику відправною точкою на шляху до задоволеного споживача. Задоволення споживача обернеться в підсумку його поверненням до виробника і, як наслідок, підвищенням доходності й конкурентоспроможності підприємства. Аналізуючи К_зс у сукупності з іншими економічними показниками, підприємства можуть розробляти власний більш деталізований індикатор, що дозволяє реально оцінити свій стан та місце на ринку. Він заснований на визначенні потреби споживача в продукції, очікуваннях споживача, відомості бренду, сприйняття якості споживачем.

Очікування споживача – це перебування в стані наміру одержання будь-чого або настання будь-якої події, для реалізації планів споживача стосовно продукції, в надії використання продукту для задоволення своїх потреб. Характеристиками очікування можуть бути якість продукції, ціна, властивості тощо.

Задоволення споживача – це настання певних подій або явищ в такої якості й кількості, якої очікував споживач. Задоволення споживача означає, що він одержав повний набір сукупних характеристик на які очікував. Задоволення також передбачає обґрунтоване відшкодування витрат споживача на продукцію її певними властивостями, характеристиками, корисністю.

Сприйняття споживача – це процес прийняття і аналізу інформації, що забезпечує відображення і зіставлення об’єктивного реального стану сукупності характеристик продукції й очікувань споживача стосовно неї, на підставі чого приймається рішення про прийняття продукції до використання або схвалення її характеристик. Сприйняття споживача може бути визначено кількістю реалізованої і повернутої продукції. Повернута або не придбана продукція означає, що споживач її не сприйняв, його очікування не виправдалися.

Наведені характеристики можуть мати різні способи виміру в залежності від характеру й важливості продукції, мають визначатися за певний термін часу, яким можна визначити календарний місяць як термін звітності підприємств. К_зс пропонується розрахувати таким чином:

	(8.6)
де	Кос – коефіцієнт очікувань споживача; Ксп – коефіцієнт сприйняття продукції; Ксз – коефіцієнт соціальної значущості.

Коефіцієнт задоволення споживача ґрунтується на тому, що відношення очікувань споживача до сприйняття показує задоволення прямої споживчої потреби, а взаємодія відомості бренду й споживання продукції показує соціальну потребу й значущість продукції підприємства для споживача. Таким чином можна одержати узагальнюючий показник на основі врахування задоволення основної потреби споживача і його реакції на продукцію та його використання, урахувати пряму й додаткову потребу. К_зс коливається в межах від 0 до 1,0, демонструючи або повне незадоволення продукцією (0), або повне 100% задоволення (1,0), або часткове, у межах вказаного інтервалу. Якщо К_зс дорівнює 1,0, то це означає, що очікування споживача виправдалися і з поправкою на соціальну значущість продукції можна стверджувати, що споживач задоволений продукцією, адже його очікування виправдалися і втілені в продукції.

К_ос – коефіцієнт очікувань споживача, визначається як очікування споживача одержати придатну та корисну продукцію, таку продукцію, що задовольняє прямі споживчі потреби. Таким чином коефіцієнт очікувань споживача можна розрахувати як кількість придатної продукції, що надійшла в торгову мережу і функціонально й безпечно виконує свої споживчі функції. Тобто враховується відсоток придатної продукції за формулою:

	(8.7)
де	Кгв – кількість годних виробів; Квп – кількість виробленої продукції.

Якщо підприємство виробляє надійну та корисну продукцію, то очікування споживача можуть бути на 100 % задоволені, він одержить якісну, безпечну продукцію, що виконує свої функціональні призначення, К_ос у такому разі буде дорівнювати 1,0.

Коефіцієнт соціальної значущості пропонується розрахувати так:

	(8.8)
де	Квб – коефіцієнт відомості бренду; Кс – коефіцієнт споживання продукції.

К_вб – коефіцієнт відомості бренду, його значення та інтервали можна визначити таким чином. На основі попередніх досліджень встановимо визнання відомості бренду в термін 10 років. Наприклад, якщо підприємство працює 10 років, то воно є відомим усім, і коефіцієнт його відомості складає 1,0 або 100%. Підприємство, що працює 1 рік має нижчу відомість, ступінь довіри до бренду, отже, його коефіцієнт буде дорівнювати 0,1. Доцільність такого коефіцієнта обґрунтована тим, що бренд, за вищезгаданими дослідженнями, має суттєвий вплив в формування збутової діяльності, а отже, має бути врахований і в формуванні вартості продукції підприємства.

К_с – коефіцієнт споживання продукту розрахуємо так:

	(8.9)
де	Осп – об’єм спожитої продукції, %; Овп – об’єм виробленої продукції, %.

Об’єм виробленої продукції в розрахунках можна прийняти за 100 %. Об’єм споживчої продукції можливо розрахувати так:

Осп = Овп – (Зс + Зтм),	(8.10)
де	Зс – об’єм залишку на складах, в % до загального виробництва; Зтм – об’єм залишку в товарній мережі, в % до загального виробництва.

Коефіцієнт сприйняття продукції в структурі коефіцієнта задоволення споживача розраховується таким чином. Якщо вся продукція виробника придбана, її повернень немає, то 100% продукції сприйнято споживачем і зауважень до неї немає, коефіцієнт дорівнює 1,0. Якщо продукція не реалізується або повертається виробнику, і кількість поверненої або нереалізованої продукції дорівнює випуску всього обсягу продукції, то коефіцієнт буде 0,0, тобто вся продукція повернута й не сприйнята споживачем. Такий варіант є теоретично ймовірним, оскільки виробник не випустить на ринок 100% непотрібної або бракованої продукції, що регулюється обсягами випуску, або допуску на брак (через пошкодження упаковки під час транспортування або збереження), у такому разі реальний показник буде коливатися в межах від 0,01 до 1,0. У випадку відомих підприємств з надійною продукцією і системою контролю якості коефіцієнт сприйняття продукції імовірно буде складати 1,0.

Наступною складовою надбавки до ціни за ділову репутацію на продукцію є коефіцієнт економічної ефективності – К_ее. Розраховується він може декількома способами. По-перше, як співвідношення витрат споживача на володіння й експлуатацію продукцією підприємства у співвідношенні з витратами на володіння й експлуатацію аналогічною продукцією середньої по галузі або по певному сегменту. По-друге, якщо немає можливості скористатися першим способом, розрахувати коефіцієнт як відношення ціни на продукцію підприємства до середньої ціни на продукцію товарів-субститутів на ринку. Відсоткова різниця покаже економічну перевагу підприємства. Коефіцієнт показує, на скільки експлуатація продукції підприємства вища або нижча за експлуатаційні витрати під час користування аналогічною продукцією. На підставі проведених розрахунків коефіцієнт для підвищення ціни можна підвищити на різницю між середньоринкової ціною і визначеною економічною перевагою. Значення коефіцієнту > 1,0 показує, що експлуатаційні витрати на користування продукцією підприємства є більшими, ніж на користування аналогічною продукцією. Випадок, у якому К_ее< 1,0 показує, що витрати на експлуатацію продукції підприємства або її вартість нижчі за галузеві, і таким чином показує додатковий резерв, який можна використати як розмір надбавки на ціну продукції.

Визначення експлуатаційних витрат споживача на володіння та користування продукцією підприємства можливо з інформаційного супроводу життєвого циклу продукції, інформації від виробників і дилерів, статистичних та інформаційних довідників тощо.

Доцільним є введення корегуючого коефіцієнту на випадок, коли продукція підприємства має переваги в кілька разів. Це необхідно для обґрунтування розумної надбавки на продукцію і формування адекватної ринкової ціни. В ситуації, коли показник економічної ефективності експлуатації виробу досить високий, підприємство має самостійно коригувати цей коефіцієнт, виходячи з кон’юнктури ринку, попиту й інших чинників, що впливають на формування ціни.

Коефіцієнт корисності використання продукції для споживача показує надбавку підприємства за користування його іменем під час використання споживачем продукції підприємства. У цьому випадку франчайзинг не розглядається. Розуміється ситуація, коли споживач свідомо посилається на відомого виробника у своїй рекламі або інших інформаційних повідомленнях, про свою продукцію, технічні або виробничі процеси тощо. У таких випадках для зміцнення свого бренду споживач використає бренд і ділову репутацію продавця продукції, таким чином гарантуючи якість, але вже своєї продукції, процесів або бренду. Бренд продавця може використовуватися цілеспрямовано або потенційно. Чужий бренд може бути запорукою якості підприємства, наочність використання іншого бренду обумовлює його потенційне використання. Аналогічна ситуація і з виробництвом: демонстрація устаткування відомих виробників виступає запорукою якості виробничих процесів і кінцевої продукції підприємства. Отже, надбавка за корисність використання продукції для споживача має бути наявною при комерційному використанні продукції підприємства. К_кв установлюється виробником самостійно, залежно від розмірів підприємства, обсягів його торгівлі, сфери роботи, характеру та призначення продукції, наявності державного регулювання на ціну продукції та ін. У випадку, коли продукція має некомерційне використання і покупцем є кінцевий споживач, домашнє господарство, то такий коефіцієнт має бути низьким або взагалі відсутнім.

Розмір коефіцієнту К_кв має бути в межах від 0,0 до 1,0. Максимальне значення показує, що більше ніж 100% використання імені або торгової марки виробника неможливе. Розмір надбавки підприємство може встановити за власними критеріями. До одного з таких критеріїв можна віднести, наприклад, кількість сфер використання бренду підприємства споживачем у своїх комерційних цілях. Споживач може використати бренд продавця в таких комерційних сферах як, наприклад, маркетинг, фінанси, виробництво, інновації. Наведені сфери для комерційного використання можна вважати рівнозначними, у такому випадку, використання бренду продавця в однієї з сфер бути мати значення К_кв 0,25. При використані бренду виробника в усіх чотирьох сферах К_кв буде дорівнювати 1,0. Якщо підприємством, залежно від характеру продукції, кількість сфер буде зменшена або збільшена, або визначена необхідність зміни вагомості сфер, то значення кожної зі сфер буде іншим. Проблемою при такому способі визначення розміру К_кв є встановлення у яких саме сферах споживач буде використовувати бренд продавця. Відповідь на це питання залежить від характеру продукції, що виробляється, можливостей її комерційного використання, характером дії та активності споживача та іншими конкретними характеристиками. Звичайно, в окремих випадках доцільне введення не надбавки до ціни продукту, а укладання договору на право користування ім'ям підприємства, ТМ і т. ін.

Також на К_кв може впливати наявність торговельних мереж підприємства. Цей показник може показати гарантію виробника щодо своєї продукції, оперативність доставки, обслуговування в будь-який точці. Таким чином, якщо представництво або точка продажу є в кожному обласному центрі держави, то коефіцієнт може бути 1,0 якщо ні, то розрахувати його можна відповідно до кількості сервісних мереж, зіставлених з кількістю обласних центрів.

Розмір надбавки за ділову репутацію підприємства може також мати й поправку, що враховує курс акцій або інші цінні папери підприємства. Однак через відсутність в Україні розвинутого фондового ринку такою поправкою можна нехтувати.

Визначений і розрахований коефіцієнт ділової репутації показує на скільки обґрунтовано можна збільшити ціну на продукцію підприємства. Базою, основою для здійснення розрахунку надбавки є собівартість підприємства, наприклад, якщо К_др дорівнює 1,53, то надбавка до собівартості складає 53%.

Для визначення цінового діапазону встановлення надбавок до ціни на продукцію підприємств необхідно визначити рівень цін на продукцію галузі на ринку. З цією метою доцільно проведення маркетингових спостережень.

Лекція 9

Теоретичні аспекти аудиту розвитку бренду підприємства

9.1. Сутність бренду як нематеріального активу підприємства

9.2. Процедура та складові процесу аудиту розвитку бренду

9.1. Сутність бренду як нематеріального активу підприємства

Бренд – це сукупність фірмового стилю, елементів іміджу й позитивних характеристик продукції підприємства, що відрізняє його від продукції конкурентів. Торгова марка є складовою бренду, – це ім'я, знак, символ або малюнок, їхнє сполучення, призначені для ідентифікації продукції, послуг одного продавця і диференціації від продукції або послуг конкурентів. Хоча ці поняття належать до характеристики продукції, що випускається підприємством, вони невіддільні від підприємства – їхнього творця або власника. Однак, вони можуть бути частково передані в користування іншим виробникам, але ім'я підприємства-продавця – не може бути придбано, так само як імідж і ділова репутація підприємства. У випадку передачі прав на часткове користування ім'ям підприємства, його брендами або його торговими марками має місце франчайзинг – форма ліцензування, при якій продавець пропонує діловому покупцю свою торгову марку, бренд або налагоджену виробничу систему.

Бренд як предмет уваги підприємств й фахівців із менеджменту вперше з'явився в ХIХ ст. – з виходом на ринок перших позиційних, марочних продуктів масового споживання. У кінці ХIХ ст. індустріалізація поступово переміщала виробництво багатьох домашніх продуктів повсякденного попиту, наприклад таких, як борошно, на крупні централізовані підприємства. Підприємства, що виробляли продукцію масового споживання, продавали її на більш широких, ніж раніше, географічних ринках, при тому що споживачі за тих часів були знайомі лише з продуктами місцевого виробництва. Виробникам стало очевидно, що упаковка з борошном, що містить на собі лише род назви продукту, має значні труднощі зі збутом, зважаючи на сильну конкуренцію з місцевими, більш відомими та звичними для споживачів продуктами. Виробники борошна були поставлені перед необхідністю переконати ринок довіряти продуктам немісцевого виготовлення. Одними з перших бренд продуктів стали крупи і борошно підприємства "Campbell" з брендом "Campbell’s" і пластівці "Quaker Oats".

Протягом кількох перших десятиріч ХХ ст. виробники в основному розробляли свої бренди самостійно, доручаючи їх подальше просування рекламним агенціям. Як результат, багато торгових марок того часу були створені самостійно, були описовими або названі за прізвищами їх засновників. До середини минулого століття виробники зрозуміли, що споживачі не тільки придбають їх продукцію, але і вибудовують відносини з брендами в соціальному, психологічному й антропологічному аспектах. Усвідомивши це, виробники швидко навчилися пов'язувати інші види цінності марки, наприклад "якість", "молодість", або "ціна" з їх продуктами. Це поклало початок явищу, добре відомому в наш час, коли споживачі придбають бренд, а не продукт, таким чином задовольняють не тільки свою потребу в певної продукції, але й інші соціально-психологічні потреби. У зв’язку з цим з`явилося поняття індивідуальності бренду – це поняття, наближене до класичного визначення характеру, дія на підсвідомих, емоційних мотивах, гарантія якості, престижність, щось дороге.

Значущість бренду визначається важливістю необхідності позиціонування продукції й підприємства на ринку. Необхідністю сегментації на ринку і визначення цільових аудиторій просування продукції. Бренд є символом і відображенням ділової репутації підприємства, у який укладена вся діяльність підприємства. Бренд – це продукт, його якість і сервіс, процес виробництва, підприємство й персонал, що за ним стоїть, технології і гарантії, торгова марка. Бренд – це комплексна підсумкова характеристика, що втілює ділову репутацію підприємства в кожному конкретному виробі.

За даними німецького дослідницького інституту ім. М. Планка, 60% споживачів стійко пов'язує бренд із певною якістю продукції, ще 30% – з якістю і його належністю до підприємства, лише інші 10% не звертають увагу на бренд при виборі продукції або послуг. Тому, більше 80% усієї продукції, що випускаються у світі – мають власний бренд. При цьому весь час збільшується кількість нових брендів на ринку продуктів харчування: у 1975 р. ця частка складала 13%, у 1985 р. – 27%, у 2005 р. вона склала 41%. Поступове зростання кількості брендів у секторі продукції масового споживання.

Подібна тенденція в поведінці споживачів спостерігається і на українському ринку. Дослідження показують зростання уваги українських споживачів до торгової марки при придбанні продуктів харчування. Якщо в 1994 р. лише 14,2% споживачів звертали увагу на марку продуктів, то в 1995 р. ця частка збільшилася до 22,8%, у 2001 – 31,6%, 2007 – 54,3%. Тому формування бренду на продукцію підприємств постає вкрай необхідним як для збутової діяльності, так і для формування ділової репутації підприємства. Не бренд продукція поступається своїми позиціями у найрізноманітніших товарних групах, причому бренд назви створюється виробником і приймається споживачами серед продукції, яка традиційно не мала в Україні власного бренду: це борошно, макарони, крупи й інша продукція підприємств галузі, табл. 9.1.

Дата добавления: 2014-12-07