Стратегії підтримки

Загальна стратегія підприємства повинна бути підкріплена функціональними, ресурсними і товарними стратегіями, які утво­рюють стратегічний набір.

Загальні стратегії визначають параметри стратегічного набо­ру, що висуває високі вимоги до їх обґрунтованості і можливості реалізації. З другого боку, стратегії підтримки (функціональні, ре­сурсні і товарні) забезпечують досягнення загальних стратегій, що зумовлює необхідність їх ретельного вивчення з позицій взаємодії і взаємовпливу.

Функціональна стратегія - це тип забезпечуючої стратегії, яка позначає напрям руху функціональної служби (або відділу) в рамках загальної стратегії підприємства, тобто функціональна стра­тегія є більш вузькою в порівнянні із загальною стратегією [4].

Поняття функціональної стратегії відображає проникнення стра­тегічного мислення на більш низькі рівні управління, які знаходять­ся під прямим контролем вищого керівництва. Роль її полягає в під­тримці загальної стратегії і конкурентоспроможності підприємства.

Процес розробки функціональних стратегій здійснюється від­повідними підрозділами, а оскільки кожна служба має своє бачення шляхів досягнення поставленої мети, то перед керівниками вищої ланки виникає проблема координації роботи й узгодження страте­гій окремих служб як між собою, так і з загальною стратегією під­приємства.

Виділяють такі основні функціональні стратегії, які необхідно розробляти на підприємстві: стратегія маркетингу (окремо, зви­чайно розробляється цінова стратегія), фінансова стратегія, страте­гія НДДКР, виробництва, стратегія загального управління. Доціль­но також розробляти стратегію організаційних змін, соціальну та екологічну стратегії.

Перелік функціональних стратегій визначається характером загальної і конкурентної стратегії, масштабами підприємства, спе­цифікою товару й особливостями внутрішнього середовища під­приємства.

Будь-яка функціональна стратегія, тобто стратегія розвит­ку окремої функціональної підсистеми, повинна розроблятися з урахуванням таких чинників:

■ ролі й змісту діяльності по кожній функції;

■ виливу конкретної функції на досягнення стратегічних цілей підприємства і місії в цілому;

■ межі функцій і сфери «перехресних інтересів»;

■ переваг і недоліків у розвитку окремих функцій, сильних і слабких місць в їх взаємодії;

■ наявності або відсутності вузькофункціонального підходу, конфліктів у вирішенні загальних проблем підприємства;

■ збалансованості між тенденціями розвитку підприємства і компетенцією фахівців, їх професіоналізмом.

Урахування цих чинників і вимог в ході розробки функціональ­них стратегій дозволить сформувати високоефективний функціо­нальний потенціал підприємства.

Однією з основних цілей стратегічного управління є поставка і забезпечення раціонального розподілу ресурсів підприємства між напрямами його діяльності та їх ефективне використання для як­найкращого досягнення стратегічних цілей. Ресурсне забезпечення процесу розробки і реалізації стратегічних рішень підприємства ґрунтується на здійсненні ресурсних стратегій.

Ресурсна стратегія - це тин забезпечуючої стратегії, в якій визначається стратегія поведінки підприємства в зоні стратегічних ресурсів, форми і методи поставок, політика створення запасів, си­стем розподілу і поповнення ресурсів [4].

Зона стратегічних ресурсів (ЗСР) - це сегмент ринку, де діє певна сукупність підприємств-постачальників, які можуть забезпе­чити виробництво товарного асортименту підприємства і сприяти його ритмічному функціонуванню [1]. Кожне підприємство працює з різними ЗСР, перелік яких обумовлюється особливостями його зовнішнього і внутрішнього середовища. Основними групами ре­сурсів є: матеріально-сировинні, трудові, енергетичні, інформаційні, фінансові, техніка і технологія.

Реалізація ресурсних стратегій спрямована на формування необ­хідного стратегічного потенціалу підприємства, оскільки кількість ресурсів, співвідношення і спрямованість їх використання визнача­ють основні його характеристики. Даний тип стратегії істотно за­лежить від ситуації на ринках, які поставляють ті або інші ресурси. Зараз спостерігається інтенсивна пропозиція різних ресурсів. Тому основну увагу в ресурсних стратегіях приділяють вибору найпривабливіших ринків, які б характеризувалися широким набором варіан­тів «ціна - якість», поєднанням взаємодоповнюючих ресурсів, гео­графічною різноманітністю і т. ін.

Товарна стратегія займає провідне місце серед забезпечую­чих стратегій, оскільки за їх рахунок підприємство може здійснюва­ти відтворювальний процес. Слід мати на увазі, що для споживача немає незамінних товарів, послуг, підприємств і продавців. Най­важливішими для нього є власні потреби. Для виробника цільовим орієнтиром є можливість продовження свого бізнесу в довгостро­ковій перспективі.

Існують так звані споживацько-орієнтований і виробничо-орієнтований підходи до характеристики продукції, яка випускається під­приємством [4]. Відповідно до споживацько-орієнтованого підходу продукт або послуга - це фізичний прояв їх здатності задовольнити потреби і побажання певної групи споживачів. Даний підхід допо­магає підприємству з достатнім рівнем гарантії своєчасно передба­чати і реагувати на зміни в попиті, розробляючи відповідні товарні стратегії.

Виробничо-орієнтований підхід акцентує увагу перш за все на можливостях виробництва певного продукту. За радянських часів на підприємствах майже повністю ігнорувалася необхідність перетво­рення продукту в товар, тобто не враховувався попит покупців для розвитку виробництва. В ринковій економіці домінує споживацько-орієнтований підхід, але і роль виробничо-орієнтованого підходу не можна недооцінювати. Таким чином, для розробки товарних стратегій слід використовувати як ринкові, так і виробничі характеристики.

Існують два різновиди товарних стратегій:

■ інноваційні - базуються на виробленні принципово нових продуктів і послуг, пов'язані з великими витратами і високим ступенем ризику;

■ імітаційні стратегії - базуються на розробці модифікацій існуючих товарів з внесенням елементів ринкової новизни.

Критерії вибору продуктово-товарних стратегій можна розді­лити на дві основні групи:

ринкові - місткість ринку, прогноз попиту, конкурентна позиція підприємства на ринку, частка ринку, рівень цін і прибутковості в галузі, існуючі та потенційні конкуренти і товари-замінники, вплив на попит сезонних і циклічних чинників, характер бар'єрів входу і виходу тощо;

виробничі - можливі обсяги виробництва, потреба в інвести­ціях, рівень і строки окупності проектів, рівень патентного захисту, можливий рівень витрат, рівень ефективності виробництва і т. ін.

Тобто в процесі розробки продуктової стратегії кожне підпри­ємство має ретельно вивчити ринок, критично оцінивши своє ста­новище на ньому. Цей аналіз може включати такі кроки:

■ встановлення сегментів ринку (існуючих і потенційних) та їх географічної території;

■ оцінка подій, які відбувалися у минулому на даних сегментах;

■ оцінка тенденцій розвитку (скорочення) ринків.

Тому при розробці товарної стратегії одне з ключових місць відводиться стратегічній сегментації і визначенню стратегічних зон господарювання (СЗГ). Згідно з визначенням І. Ансоффа, страте­гічна зона господарювання - це окремий сегмент ринку, на який підприємство має або хоче отримати вихід.

Вибір стратегічних зон господарювання базується на аналізі їх потенційних характеристик. Перший крок полягає у визначенні зони й оцінці перспектив будь-якого конкурента в цій зоні. Другий крок - розробка відповідної номенклатури продукції і розподіл від­повідальності між структурними підрозділами за роботу в обраній зоні. Для цього в зоні виділяють стратегічні господарські цент­ри (СХЦ), які відповідають за розробку і реалізацію стратегії усере­дині зони. Стратегічні господарські центри є напрямком або групою напрямків виробничо-господарської діяльності з чітко вираженою спеціалізацією, своїми конкурентами, ринками тощо. Кожний СГЦ повинен мати свою власну генеральну мету, порівняно незалежну від мсти інших центрів.

Дата добавления: 2015-04-29