Техніка як соціокультурний феномен

Говорячи про сучасну науку в її взаємодіях із різними сферами життя людини і суспільства, можна виділити три групи виконуваних нею соціальних функцій: 1) функції культурно–світоглядні; 2) функції науки як безпосередньої продуктивної сили; 3) функції як соціальної сили, пов'язаної з тим, що наукові знання і методи нині все ширше використовуються при рішенні самих різних проблем, що виникають в ході суспільного розвитку.

Багато часу було потрібно для того, щоб пропоновані наукою відповіді на питання стали елементами загальної освіти. Без цього наукові уявлення не могли перетворитися на складову частину культури суспільства. Одночасно з цим процесом виникнення і зміцнення культурно–світоглядних функцій науки заняття наукою поступово ставало в очах суспільства самостійною і цілком гідною, рекспектабельною сферою людської діяльності. Тобто відбувалося формування науки як соціального інституту в структурі суспільства.

Важливою стороною перетворення науки в продуктивну силу стало створення і впорядкування постійних каналів для практичного використання наукових знань, поява таких галузей діяльності як прикладні дослідження і розробки, створення мереж науково–технічної інформації і ін. Причому вслід за промисловістю такі канали виникають і в інших галузях матеріального виробництва і навіть за його межами. Все це спричиняє значні наслідки і для науки і для практики. Важливими є функції науки як соціальної сили в рішенні глобальних проблем сучасності.

Зростаюча роль науки в суспільному житті породила її особливий статус в сучасній культурі і нові риси її взаємодії з різними шарами суспільної свідомості. В зв'язку з цим гостро стає проблема особливостей наукового пізнання і співвідношення з іншими формами пізнавальної діяльності. Ця проблема в той же час має велику практичну значущість. Осмислення специфіки науки є необхідною передумовою впровадження наукових методів в управління культурними процесами. Воно необхідне і для побудови теорії управління самою наукою в умовах розвитку НТП, оскільки з'ясування закономірностей наукового пізнання вимагає аналізу його соціальної обумовленості і його взаємодії з різними феноменами духовної і матеріальної культури.

Хоча техніка є настільки ж древньою, як і саме людство, хоч вона так чи інакше попадала в поле зору філософів, як самостійна філософська дисципліна, все ж філософія техніки виникла лише в XX сторіччі. Першим, хто вніс у заголовок своєї книги словосполучення "Філософія техніки", був німецький філософ Эрнст Капп. Його книга "Основні напрямки філософії техніки. До історії виникнення культури з нової точки зору" вийшла у світ в 1877 р. Трохи пізніше інший німецький філософ Фред Бон одну з глав своєї книги "Про обов’язок і добро" (1898 р.) також присвятив "філософії техніки". Наприкінці ХІХ століття російський інженер П.К. Энгельмейер формулює задачі філософії техніки у своїй брошурі "Технічний підсумок ХІХ століття" (1898 р.). Його роботи були опубліковані також німецькою мовою. Однак тільки в ХХ столітті техніка, її розвиток, її місце в суспільстві і значення для майбутнього людської цивілізації стає предметом систематичного вивчення. Не тільки філософи, але і самі інженери, починають приділяти осмисленню техніки все більше уваги. Особливо інтенсивно ця тематика обговорювалася на сторінках журналу Союзу німецьких дипломованих інженерів "Техніка і культура" у 30–ті рр. Можна сказати, що в цей період у самому інженерному середовищі виростає потреба філософського усвідомлення феномена техніки і власної діяльності по її створенню. Часто спроби такого роду осмислення зводилися до винятково оптимістичної оцінки досягнень і перспектив сучасного технічного розвитку. Одночасно в гуманітарному середовищі зростало критичне відношення до ходу технічного прогресу сучасного суспільства, і увага залучалася насамперед до його негативних сторін. Так чи інакше, в обох випадках техніка стала предметом спеціального аналізу і дослідження.

Техніка відноситься до сфери матеріальної культури. Це – обстановка нашого домашнього і громадського життя, засоби спілкування, захисту і нападу, усі знаряддя дії на різноманітних поприщах. Так визначає техніку на рубежі XІX–XX сторіч П. К. Энгельмейер: "Своїми пристосуваннями вона підсилила наш слух, зір, силу і спритність, вона скорочує відстань і час і взагалі збільшує продуктивність праці. Нарешті, полегшуючи задоволення потреб, вона тим самим сприяє народженню нових... Техніка підкорила нам простір і час, матерію і силу і сама служить тією силою, що нестримно жене вперед колесо прогресу". Однак, як добре відомо, матеріальна культура пов'язана з духовною культурою самими нерозривними узами. Наприклад, археологи саме по залишках матеріальної культури прагнуть докладно відновити культуру древніх народів. У цьому змісті філософія техніки є в значній своїй частині археологією технічних знань, якщо вона звернена до минулого, і методологією технічних знань, якщо вона звернена до сьогодення і майбутнього.

Споконвічна мета інженерної діяльності – служити людині, задоволенню її потреб.

Інженер зобов'язаний прислухатися не тільки до голосу учених і технічних фахівців і голосу власної совісті, але і до суспільної думки, особливо якщо результати його роботи можуть вплинути на здоров'я і спосіб життя людей, торкнутися пам'ятників культури, порушити рівновагу природного середовища і т.д. Коли вплив інженерної діяльності стає глобальним, її рішення перестають бути вузько професійною справою, стають предметом загального обговорення, а іноді й осуду. І хоча науково–технічна розробка залишається справою фахівців, ухвалення рішення по такого роду проектам – прерогатива суспільства.

Проблеми негативних соціальних і інших наслідків техніки, проблеми етичного самовизначення інженера виникли із самого моменту появи інженерної професії. Леонардо Да Вінчі, наприклад, був стурбований можливим небажаним характером свого винаходу і не захотів піддати гласності ідею апарата підводного плавання – "через злу природу людини, яка могла б використовувати його для здійснення убивств на дні морському шляхом затоплення судів разом із всім екіпажем".

Однак сьогодні людство знаходиться в принципово новій ситуації, коли неуважність до проблем наслідків впровадження нової техніки і технології може привести до незворотних негативних результатів для всієї цивілізації і земної біосфери. Крім того, ми перебуваємо в тій стадії науково–технічного розвитку, коли такі наслідки можливо і необхідно, хоча б частково, передбачити і мінімізувати вже на ранніх стадіях розробки нової техніки. Перед обличчям цілком реальної екологічної катастрофи, що може бути результатом технологічної діяльності людства, необхідне переосмислення самого представлення про науково–технічний і соціально–економічний прогрес.

Дата добавления: 2015-05-08