Розділ 6. Історичнадумка першої половини XX ст. 10 страница

Циклічність Віко відрізняється від античної двома провідними рисами: в її підставі лежить ідея проіресу — "гуманізації" людини, а не ії незмінності (незмінною залишається загальна ідея розвитку, якій підпорядковане розумове пізнання); натомість зміна розуму провадить до зміни "речей" — людських творів ■— об'єктивного світу. Таким чином ідея прогресу як закономірності людського розвитку стала надбанням.тогочасної науки.

Не забув Італійський мислитель зупинитися па методах пізнання минулого. Він розрізняв поняття "розуміння" ] "пояснення". Друге — це передусім причинио-наслідковий зв'язок явищ, в той час як перше — застосування методу аналогій (конструювання заздалегідь заданих параметри! мислення, як би ми це назвали сьогодні). Він встановив певні правила дослідження: застосування аналогій більш широкого плану (поршняпня "подібних" періодів у різні епохи через їхні Інституті — форми правління, господарство, мистецтво, мораль тощо); врахування закономірності повторення послідовності подій (наприклад форм держави), яке. однак, не є докладним повторенням минулих подій, а цілком новим явищем, що зберігає подібність рис, І це виключає можливість пророцтва на майбутнє (і): необхідність остерігатися "перебільшень", "зарозумілості", "довірливості" й інших спотворень, котрі зустрічаються у історичній літературі: застосування "мовознавчого" аналіз}¹ до роботи з Історичними документами, оскільки вживані значення багатьох слів у минулому значно відрізнялися від сучасних: сприйняття будь-якого переказу про Історичні події лише як непевну пам'ять. що містить тільки частку спотвореної інформації про іс, що відбувалося насправді; вивчення свідомості (вірувань, моралі, науки тощо) відповідної епохи або їхні залишки в Інших епохах, щоб вміти розшифрувати історичну Інформацію джерел.

Леонід ЗашкІльняк. Методологія історії

Важко недооцінити слід, ЩО залишив по собі в науці Віко, випередивши свій час у трактуванні питань співвідношення суб'єкта і об'єкта в Історії, засад і методів наукового пізнання, визначення складових суспільного життя, котрі необхідно вивчати, аби зрозуміти минулі епохи. Слушно зауважував відомий англійський Історик Р.Д.КолІпгиуд. що Віко "занадто далеко випередив свій час, аби зразу справити дуже великий вплив"; як часто траплялося в минулому, Його заслуга були визнаю аж тоді, коли "двома поколіннями пізніше, німецька філософія самотужки досягла погляду, вельми спорідненого з його власним" [71, 129].

І Іраці Д.іііко вплинули на розвиток філософської іі історичної думки у Єпроги. Але обсяг вшшвів французьких просвітників у ХУШ от. був значно більшим. Французьке просвітництво сформувалося як потужна світог.іядно-інтелектуадьна течія, іцо прагнула докорінно переосмисшіш попередню систему цінностей і світобачення, ям спирались на середньовічну традицію І не враховували нових досягнень пізнання.

Історія як самостійна наукова дисципліна \ Франції XVII) ст. ше тільки формувалася: під середини століття виникали Історичні кафедри в університетах, серед видань переважали великі комішвщійні праці, які ч теологічних позицій прославляли діяння французьких монархів! церкви (як от 30-томна "Історія Франції з часів встановлення монархії І до панування Людовика XIV" абата П.Ф.Велді). Фундаментальні публікації французьких "ерудитів" були знані лише вузькому колу спеціалістів.

У той же час минуле привертало до себе увагу з огляду на Інтерес до виникнення й еволюції' державних Інститутів і становості, котрі піддавалися зростаючій критиці. Античний спадок змушував докладніше придивлятися до джерел, вшшуковувати у давнині зразки свободи п рівноправності громадян. Насамперед це торкалося Історії Риму, що демонструвала конкретні форми народоправства п його занепаду. Поступово інтерес перемістився до минулого Франції та виникнення її державності. Свідченням цього була полеміка навколо питань походження французької нації і держави, шо мала місце у першій третині XVII! ст. між графом Апрі де Буленвілье (1658-1722) і абатом Ж.Б.Дюбо (1670-1742). У посмертній пращ "Історія давнього уряду Франції" (1727) Буленвілье висловив думку, що французьке суспільство виникло внаслідок германського завоювання Галлії, в результаті чого завойовннки-франкн стали панами, а галло-рншіяни — підданими. Такий устрій вважався цілком природним й спирався на "право ситьнппого". Погляди графа у 1734 р. піддав ґрунтовній критиці секретар Французької академії абат Дюбо. який стверджував, шо факту завоювання не було, а відбулося злиття й асиміляція франків, які й призвели до формування французької нації. Шляхетський стан пишне внаслідок узурпації прав всього народу вузькою верствою шляхти. Полеміка 3 порушених питань захопила не тільки цих двох авторів, але більшість французьких вчених XVIII ст. Вона вивела їх на інші проблеми суспільного життя у їхній історичній рстроспективі.

Вагоме місце у розвитку філософсько-історичних Ідей посіли пращ відомого політика, президента парламенту у м.Бордо Шарля Луї Монтеск'с де Секонда (1689-1755). Маючи постійну справу з практичними питаннями

Розділ 4. Іс торична д умка Бароко 1 Просв іт ництва...

політики, Монтеск'с неодноразово звертався до вивчення минулих політичних взаємин й Інститутів. У праці "Про дух законів" (1748) він порівняв системи правління різних часів, починаючи лід давнього Риму. 1 прийшов до висновку, шо всі вони змінюються в залежності від природно-клімаїнчних \мов. градищі) та звичаїв націй. "Я встановив загальні підстави і побачив, що окремі випадки як би самі собою підпорядковуються ним. що Історія кожного народу випливає / них як наслідок 1 будь-який окремий закон пов'язаний з Іншим законом або залежить від Іншого, більш загального закону",- констатував вчений [98. 159].

Як видно Монтсск'г застосовував теоретичний підхід, будуючи наукову і іпотезу функціонування суспільних структур І прикладаючи її до конкретного матеріалу. Це вже була не Історія подій, а Історія суспільних Інститутів. Запропонований метод був новим, він нав'язував до соціологізму Д.Віко. але уникав побудови загальної схеми розвитку людства, привертаючи дослідницький погляд до окремих сторін соціуму.

Подібно до Віко Моптсск'с підходив до історії з подвійною міркою: З одного боку, вона детермінована об'єктивними умовами {природою, кліматом. •звичаями), а з другого. - законами світового Рочуму. який с вищою інстанцією духовності. Вчений віддавав належне усшха.м природничих наук, постулюючи географічне середовище в якості провідною чинника у формуванні суспільних Інститутів І національних традицій, залишаючи водночас за розумом нерозривний зв'язок зі "світовим духом", який Проявляється у законотворчій діяльності народін. Так. переваги англійського устрою, котрі він сильно Ідеалізував, виводилися і впливу поміркованого клімату Британських островів.

Роздвоєність у розумінні людської природи, яка поділялась на фізичну і духовну, призводила до дуалізму у трактуванні всього світу — поділі Його на природу і ро?ум. За таких умов природа зазнавала змін і розвитку, в той час як людина та ц духовна природа залишалися незмінними. Наділена свободою волі, людина може встановлювати й змінювати закони (тобто відносини й Інституції), але вони с розумними тільки тоді, коли відповідають "природному закон} ". Іншими словами, освіченість особистості, усвідомлення нею "природного закону", освіченість підданих є мірою гармонії Історії з законами природи. Ці ідеї складали теоретичну підставу раціоналістичних конструкцій французьких просвітників^/

Найбільш повно вони виявились у творчості видатного і різнобічного мислителя Вольгера —- Марі Франеуа Ару* (1694-1778). У ранк-.х історичних працях ("історія Карла XII". "Вж Людовика XIV") Вольтер надавав вирішального значення Індивідуальному розумові у картезіанському дусі. Пізніше під впливом Лейбнща (про нього нижче) захопився Ідеєю про напередвизначену гармонію руху Історії. У підсумку цс привело його до переконання про потребу не Історії подій, в історії людей — їх звичаїв, взаємин, Інститутів. Гака історія повинна була на думку вченого вибрати найголовнпт і найсуттєвіші прояви людського розуму, котрі провадили до цивілізації. Ані легат правління королів, апі описи війн та конфліктів з точки зору цпвілізаційного розвитку не мають великого значення, с швидше проявом людських блукань і помилок у пошуках "природного закону". Така історія є розривом з традиційною теологічною І початком справжньої історії—-

Леонід Зашкідьняк.^АУУетодологІя історії

"філософії Історії" (так Вольтср назнав свою роботу 1765 р.). Ці положення вчений пропонував покласти у підстави оновлення історичної думки І намагався здійснити його на практиці.

Історія у Вольіера була Історією исьоїо людства, Іетркю вдоскопаїення людського розуму як цілого. З цією мстою він одним і перших включив в обрій історії народи Азії. Африки І Америки, відомості про які нагромаджувалися у європейській літературі. Узагальнений виклад філософія Історії Вольтсра знайшла у прані "Дослід про звичаї та дух народів І про головні Історичні події" (1756-1769). яка охопила період від VIII до середини XVII ст. Розвиток людства він розглядав в контексті загальної еволюції природи, вищою лапкою.якої є людина. Це дозволило констатувати, що псе у світі зазнає поступових змін —■ І природа, 1 народи та суспільства. Напрямок цим змій, незважаючи на відхилення і відступи, (: прогресивним І здійснюється через боротьбу знання! освіта з невіглаством та забобонами.

На відміну від Монтеск'є Вольтср не прив'язував Історичний процес до об'єктивного Розуму, а підпорядковував освіченому Індивідуальному розумові. Він надавав великого значення "освіченій" монархи, пов'язуючи прогрес з безмежною вірою н силу розуму. Прогрес уявлявся йому насамперед як вдосконалення розумових здібностей, котрі визначають поступ у всіх Інших галузях людського життя І провадять до утвердження високогуманного суспільства. Він не наполягав ані на незмінності прогресивного розпитку, вбачаючи и минулому поразки, помилки й регрес, ані на присутності;.минулому "золотого вік}'¹'. Поступ людства був у Його уявленні лінійним (кумулятивним (нагромаджуваним).

Філософсько-історичні погляди Вольтсра мали величезний вплив на д) мшшй розвиток Європи, вони тою чи Іншою мірою поділялись багатьма просвітниками у Франції а Інших країнах, До вольтерівського розуміння історії наближуються Ідеї, висловлені яскравим діячем Просвітництва Анн Робсрои Жако.м Тюрго (І727-Ї781). Хоча історією він спеціально не займався, а розробляв питання економічного вчення фізіократів І спроб його практичного втілення у Франшї напередодні революції кінця XVIII ст.. тим не менше Залишив цікаві міркування стосовно суспільного прогресу в цілому.

У декількох ранніх працях ("Послідовні успіхи людського розуму", "Роздуми про всесвітню Історію") Тюрго обґрунтував ілею поступального розвитку людства, як руху від нижчих до виших стадій, під "дитинства" до "зрілості". Прогрес с загальним законом людського роду, який охоплює усі галузі його діяльності: розум, науки, мистецтво, устрій, засоби праці тощо. У мір}¹ поступ) темпи його поширення прискорюються, проте Існують відмінності між народами щодо участі у ньому. Вчений не поділяв поширеного серед просвітників погляду про регрес І занепад у період середньовіччя, вважаючи, шо прогрес мас властивість "переходити" на шораз Інші галузі людської діяльності (з науки на мистецтво, і мистецтва па господарство і т.д.) або від одного народ;-до іншого.

Великого значення надавав Тюрго господарському прогресу, накресливши схему етапів зміни форм економічного життя, котра була запозичена багатьма його сучасниками. Загальний прогрес суспільства

/мка Ба роко і Просвітництва—

пов'язувався а вдосконаленням форм виробничої діяльності: під полювання і збирацтва ло скотарства, далі — землеробства, ремесла. Але у підсумку, як І Інші просвітники, Тюрго зводив прогрес ло вдосконалення людського розуму. Натурфілософські уявлення намагались перенести на суспільство і люпин;- французькі фіяософи-матеріалісти Дсні Дідро. Клод Адріан Геяьвещи, Поль АнрІ Го.тьбах та Інші. Усі вони намагалися пояснити людські дії матеріальними погребами, пов'язуючи людську природу з її фізнчно-окшопчними властивостями. Людина змушена весь час боротися з природою за власне виживання. У щй боротої виникають власність і держава. Так. Гельвеши пропонував при поясненні людських діянь виходити -і фізичної чутливості людини, її прагнень до чуттєвого задоволення (зникнення неприємних відчуттів, Го.тьбах історичні полі: трактував через фізіологічні І навіть медичні причини (погане травлення, хвороби серця чи психіки тощо). Він писав:"Надлишок їдкості 1 жовчи фанатики, гарячність крові, погане травлення у якогось монарха, капризи якоїеь жінки — є достатніми причинами, щоб примусити розпочинати ніким, посилати мільйони людей на бойню, руйнувати форгеиі. перетворювати па порох міста, примушувати на злидні І траур народи... Дієта, склянка води, кровопускання Іноді можуть вистачити, щоб врятувати від загибелі царства" [29. І. 260-2611- Начатая матеріалісти не надавали великого значення Історії 1 залучали історичний матеріал для обгрунтування філософських І політичних поглядів.

Г Натомість більш уважним поглядом оцінював минуле і включав його у свої роздуми видатний французький просвітник Жан-Жак І'уссо (1712-1778) Історія шкашша Його передусім з огляду вивчення форм суспільного устрою та виникнення етапів, до чого причинився пошук відповіді па питання про походження соціальної¹ нерівності. У праш "Суспільний договір" він спробував накреслити картину виникнення соціальної нерівності. Вчений виходив з того, киї первісний стан людстві! був "природним" 1 люди, наближені до природи, не знати ані власності, ані держави, були рівними І вільними. Ріст чисельності населення, вдосконалення знарядь пращ і способів господарювання поклали край "золотому віку", покликали зростання виробництва продуктів І іх нагромадження, а даі -- виникнення приватної власності і поділу на бідних І багатих. Відтак з'явилися майнова нерівність та гноблення одних іншими і "природний етан" руйнується. Багаті пропоную і ь бідним укласти г.зв, "суспільний Договір", за яким виникає держава І утверджується панування багатіїв. Новий етан розпитку людства є часом несправедливості і гноблення, який продовжується до сучасної авторові епохи. Майбутнє полягатнме у поверненні до "природного стану", відновленні рівності 1 справедливості при збереженні пивілпащіших здобутків.

Доктрина Руссо представляла собою раціоналістичну споглядально- ппотетичну конструкцію, котра ігнорувала реальш факти, її автор відверто оголошував — "почнемо з того, шо відкинемо усі факти..." ("Роздуми про походження нерівності"), і надалі суворо дотримувався ращонально- апалтичпого методу, будуючи теорію "природного стану" і запроваджуючи категорію "суспільного договору".

? ^?

Леонід Злшкілкняк. Методологія історії

Фактично Руссо конструював своєрідну соціально-політичну міфологему, яка мала небагато стального з дійсним розвитком людства. Але вона відіграла поважну роль у подальших спробах моделювання історії, оскільки розглядала суспільний організм у цілісності, запроваджувала соціологічний підхід як спосіб вивчення людських взаємин. У підсумку виникала парадигма Історико-сощолопчного пояснення, яка грунтувалась на раціонально визначеній схемі стадіального розвитку суспільного організму — віл природного стану до утворення державних форм ї суспільного стану, а від нього до "нового" природного стану на більш високій стадії, що базується на шіпІлІчащйних здобутках. Вплив такої споглядальної схеми на суспільну свідомість був величезний І довготривалий, прорісши у наступні теоретшео-с\сшдьствознш}чі доктрини XIX ст.. нклїочаючи марксизм.

На відміну від інших просвітників Руссо не вважав прогрес цивілізації абсолютним благом, оскільки він, на його думку, віддаляв людство від природного стану, приносив Із собою занепад моралі, зростання нерівності тощо. Мислитель порівнював розвиток людства з живим організмом, що проходить шлях від "дитинства" до "старості", не поділяв оптимізму теоретиків прогресу щодо можливостей побудови розумного суспільства, закликав назад до первісного "природного" стану.

Проте стосовно методу пояснення суспільних змін женевський самотгшк зробив цікаві спостереження. Зокрема, він зауважив взаємозв'язок між господарським, соціальним І культурио-духовним життям, підкресливши, що зміни способу господарювання закономірнії викликають зміни у відносинах власності й соціальних стосунках, а також І моральних засад.

Незважаючи на суперечливий характер соціологічних конструкцій Руссо, вироблена ним схема історичного прогресу вписувалась у просвітницьку Ідеологію, демонструвала ті ж великі конструктивні можливості розуму щодо необмеженого саморозвитку, здатного перенести розумові конструкції на реальне життяГІ

Під впливом Руссо працював один з провідних публіцистів, політиків І вчених французького Просвітництва абат Гаоріель Бонно де Маблі (1709-1785). Належачи до радикального крила Просвітництва, МаблІ поділяв соціологічні погляди Руссо, акцентуючи увагу на виникненні приватної власності, яка. на його думку, поклала край "первісному комунізму" і призвела до регресивного розвитку суспільства. Цивїлізаційш здобутки, незважаючи на їх корисність, стали дальшим занепадом людського розуму, оскільки викликали падіння моралі, свободи І справедливості. Таким чином прогрес у Маблі перетворювався у регрес, а оптимізм замінявся песимізмом, який він переносив І на історію.

На відміну від Руссо МаблІ професійно займався історією, в тому числі й її теорією. Осшнній він присвятив дві праш — "Про спосіб написання Історії" (1775) І "Про вивчення історії" (1778). Його концепція Історії відрізнялась відчутними моралізаторськими тенденціями І прагматичним розумінням й значення. Вчений віддавав належне раціоналізму ідей Просвітництва, постулював природно-закономірний характер розумової діяльності, яка засновувалась на апріорному пізнанні "природної моралі" і "природної

_______ Розділ 4. Історична думка Бароко і Проскітннцтва...

політики", що є незмінними і постійними. Історик, на його погляд, повинен спІвставляти реальні явища минулого і сучасності з цими законами І подавати їхню оцінку. У реальному житп пристрасті затуманюють розум людей і віяво.іікаюіь І'х від справжніх цінностей. Тому Існує постійна потреба освічувати людей, спрямовувати на Істиний шлях.

Це практичне просвітницьке завдання стосовно політиків Маблі. слідуючи античній традиції, покладав на історію. Не випадково вчений багато займався дослідженням античної Історії, в яюй знаходив приклади громадянських чеснот. Залишив також пращ з історії Франції ("Зауваження з приводу історії Франції"), в яких розвивав оригінальну Ідею германського завоювання Галлії, яке принесло з собою звільнення від римського деспотизму І утвердження порядків, заснованих на свободі і рівності. Потім ці порядки були порушені шляхом узурпації влади аристократією. Подальша Історія Франції відбігала від "природних законів" і представляла собою низку порушень свободи І справедливості.

Найбільш повне відображення просвітницька ідея історії знайшла у творчості французького мислителя Жана Антуана Кондорсе (1743-1794). Цей вчений, член Академії наук, автор праць з математики, астрономії, права, філософії, активний політик часів революції змушений був переховуватись від переслідувань І в кінні кінців прийняв отруту, щоб уникнути публічної страти. Власне гад час революції', переховуючись від переслідувань якобінського терору, він написав працю "Ескіз Історичної картини прогресу людського розуму" (1794), в якій виклав конценшкметоричного процесу, що отримала назву "теорії прогресу людства".

Стоячи на оптимістичних позиціях стосовно прогресу розуму І знань, Кондорсе сподівався, що вони повинні забезпечити реалізацію ідеалу свободи, рівності І братерства через знищення нерщносп між націями, класами і моральне вдосконалення особистості. У підстави філософії Історії вчений поклав Ідею прогресу, зрозуміло розумового прогресу, який дозволяє людству, проходячи відповідні стадії, досягти справедливого, побудованого на освіті І знаннях суспільства. Таке суспільство найбільш відповідає природному закону.

Філософсько-історична схема Кондорсе була побудована шляхом раціонального конструювання. їй були властиві світський телеологізм І фіналом, вихоплювання з багатоманітності подій і фактів тільки тих. що вписувалися у загальну концепцію. Крім практичної цінності Ісюрії у справі освіти, вчений висловлював думку про її прогностичні функції — можливість передбачення майбутнього, а також управління ним з метою прискорення його настання.

Праці Копдорсе властивий також дуалізм у розумшпі розвитку природи і духу. Незмінні природні закони вивчаються "метафізикою' (філософігю). важав вчений, натомість прогрес змінного людського розуму досліджує Історія, яка показує "картину прогресу людського розуму". Таким чином, людський розум здатний поступово наблизитись до істини 1 пізнати загальні закони природи. Людський розум у Кондорсе виступає як Історичний, тобто такий, що змінюється з часом І епохами. Цей важтивий висновок про "Історичну людину" можна вважати видатним досягненням Кондорсе.

:

Леонід Злшкільняк. Методологія історії

Історія виступає у Кондорсе як універсальний процес всього людського роду. Різні народи проходять одні й ті ж стадії еволюції, вносячи свій внесок- у вдосконалення людського розуму. Рушієм Історії є боротьба і подолання помилок та забобонів філософів й класів. "Історія цієї боротьби,- тдкресяював вчений,- Історія зародження, успіху І падіння забобонів посяде... велике місце в цій праці..." [76, 14].

Здобутком Кондорсе у осмисленні минулого було чітке виокремлення стадій Історичного розвитку, кожна з яких була вищою відносно попередньої. Історію людства він поділив на дев'ять епох, додавши до них майбутню десяту. котра повинна звершити три головні завдання: знищити нерівність між націями, досяглі рівності між класами одного народ)¹, домогтися дійсного вдосконалення.полини. Кожна епоха розглядається вчешім комплексно — у Сукупності господарських, соціальних, політично-правових, культурно-духовних, стосунків. Перші три епохи відбивають первісний стан людства до появи писемності, котра стала далекосяжним відкриттям, яке забезпечило перехід до цивілізованих форм життя, заснованого на розвитку наук І.мистецтв. Цей розвиток був загальмований перемогою християнства і загальним занепадом людського розуму, який "швидко спускається ч висоти, на яку він піднісся... невігластво веде за собою тут дикунство, там — витончену жорстокість -— повсюди розклад Т віроломство" (5 і 6 епохи). Далі відбувається відродження "енергії розуму" і суспільні зміни, яго дозволяють звільнитися від авторитету релігії І розпочати похід до знань і щастя (7-9 епохи).

Кондорсе окреслив контури соціологізації Історії і можливості інтегрального підходу до вивчення суспільства. Він запропонував створити "нову" науку історії, яка б зайнялася не "Історією однієї або декількох осіб" (для неї достатньо простого збору фактів), а "історією маси людей". Така історія повинна спиратися на спостереження, на відбір сутніснихрис явищ. Без високої філософської освіта тут не обійтися. Потрібні точні методи відбору, аналізу, синтезу І класифікації фактів, котрі б забезпечиш! історії "майже математичну точність". '

Велика Французька революція вчинила велетенський вплив на весь наступний цивілізацій ний розвиток Європи І світу, а особливо помітно він відбився на гуманітарних і соціальних науках. Особливо радикальні голови вважали її початком зовсім нової епохи в Історії людства, викидаючи весь попередній розвиток як час нездарних блукань у сутінках. Посіяні просвітниками раціоналістичні Ідеї дали далеко не ідеальні паростки суспільної практики! Насильство і розгул неписьменного натовпу відвернули від революції більшість Інтелектуалів. Тільки одиниці продовжували осмислювати революцію з просвітницьких позицій.

Дата добавления: 2015-05-23