Архітектура готики

Мистецтво готики відобразило кардинальні зміни у структурі середньовічного суспільства. Перехід до готичного мистецтва зумовлений розвитком продуктивних сил феодальних держав, зростанням міст, утворенням комун, посиленням монархічної влади і послабленням ролі феодалів. Централізована королівська влада була потрібна панівному класу для придушення численних селянських повстань. Панівним видом мистецтва залишається архітектура.

Готичний стиль виник у Франції близько 1140 р. і поширився на території всієї Європи, в деяких регіонах Європи продовжував існувати навіть у 16 ст. Готичний стиль прийшов на зміну романському і передував стилю бароко, який з’явився в кінці 16 ст. в Італії. За експресивністю і колоритом з готикою можна порівняти стиль бароко. У готичних творах часто відображалися релігійні сюжети, адже це був період розквіту християнства й утвердження католицької церкви. Також у готичному мистецтві щедро використовуються елементи народної творчості. Стиль готика знаходить своє відображення практично в усіх видах образотворчого мистецтва – живописі, скульптурі, вітражах, фресках. Найяскравіше він проявився в архітектурі.

Виразним елементом готичного стилю в архітектурі стала стрілчаста (завершена вістрям) арка, що використовувалася в оформленні вікон, дверних прорізів, склепінь тощо. Готичний храм, зберігши базилікальну форму, має нову конструкцію склепіння, основою якого є каркасна система з нервюрами. Нервюри сходяться у пучки на опорних стовпах, на яких концентрується все навантаження перекриттів. На відміну від будівель романського стилю, де важкі кам’яні склепіння спирались на несучі товсті стіни, тут основне навантаження від перекриття йде на колони (це дало змогу зменшити товщину стін). Нове склепіння зумовило зміну інтер’єру: з’явилася грандіозна висота, стіни отримали великі віконні прорізи, що викликало появу вітражів. У результаті інтер’єр набув значного освітлення. У будівельній справі відбулася справжня революція. Готичні собори набули легкості, спрямованості вгору, стали більш динамічними та експресивними. Якщо порівняти типову споруду романського стилю і готики, то вони контрастні: перша – втілення масивності, друга – легкості.

Готичне мистецтво у своєму розвитку пройшло кілька етапів. Рання готика (11 ст.) поєднувала романську монументальність, стрілчастість арок і готичні кам’яні візерунки. У період високої готики (12 – 14 ст.) найбільшого розквіту досягло мистецтво різьби по каменю. У 15 ст. виникли полум’яніюча та горизонтальна готика. Полум’яніюча готика переважала в Німеччині, Австрії, Литві, для неї характерні складні пластичні лінії декору, що нагадували язики полум’я. Горизонтальна готика була поширена в Англії, Шотландії, Нідерландах, Італії, для неї характерна відмова від вертикальної стрункості й стрілчастості, перевага більш урівноважених, геометричних форм: широких вікон, прямокутних карнизів, ступінчастих фронтонів.

Своєї вершини готична архітектурна система досягла саме в культовому будівництві. Громадське життя в цей період зосереджувалося в соборах. Тут читалися університетські лекції, розігрувалися театральні містерії, відбувалися засідання міського магістрату, різних цехів, чинилися судові розправи та укладалися перемир’я після воєн. Будівництвом соборів займалися вже не монастирі, а цехи ремісників на чолі з головним майстром, який керував спеціалістами різних професій. Головні майстри-архітектори були людьми високоосвіченими. Готичні собори демонстрували синтез архітектури, скульптури і живопису. Площини фасадів, особливо західного, щедро оздоблювалися пластикою, вікна заповнювалися вітражами. На стінах тіснилися зображення фантастичних істот – химер, драконів, змій, риб. Навіть водозливи мали форму скульптур. По боках порталів собору, у галерейках верхнього ярусу розміщувалися різноманітні статуї – їх розташування, як і вибір сюжетів, було суворо регламентоване церковними догмами. Центральний портал західного фасаду найчастіше присвячувався Христу, правий – Мадонні, лівий – певному святому. Крім того, на порталах містилися алегоричні зображення місяців, пір року. Символічні церковні образи поєднувалися з реальними. Обов’язковим елементом порталу була так звана роза – кругле вікно, рама якого виконувалася з різьбленого каменю. Готичні вікна прикрашалися вітражами. Основні кольори вітражів – червоний, синій, жовтий, коричневий. Різнокольорове світло і значна висота соборів особливо благотворно впливали на віруючих. Внутрішній простір завдяки тонким колонам, що спрямовані у висоту, і розсіяному світлу здається відірваним від землі. Така форма будівель виражає устремління до небес, містичне тяжіння душі до невідомого і нескінченного. Шпилі слугують помітним орієнтиром і дають змогу чути церковний дзвін далеко в околицях.

Франція, особливо провінція Іль де Франс, вважається центром зародження готики. Першим із величних готичних храмів був собор Паризької Богоматері. Він був закладений у 1163 р. і загалом завершений у 1345 р. Водночас в окремих своїх частинах собор добудовувався і перебудовувався у 13 – 14 ст. Ця будівля вражає своєю монументальністю. П’ятинефний храм уміщував до 9 тисяч осіб. У його конструкції виразно виявляються всі основні принципи готики, але від важкої романської архітектури збереглися масивна гладінь стін, приземкуваті стовпи, незграбні вежі, мінімум скульптури. Собор вражає цілісністю свого архітектурного образу, незважаючи на те, що будувався він більше століття. Провідна роль у всій композиції належить західному фасаду, гордовита висота башт якого підкреслюється струнким і тендітним шпилем. Над трьома вхідними порталами послідовно височіє так звана галерея королів, три великих вікна з «розою» посередині, дві вежі. Усі частини прикрашені стрілчастими арками. Вертикалі його аркад і вікон урівноважені горизонталями карнизів, а яруси тісно пов’язані між собою, внаслідок чого архітектурний образ набуває внутрішньої гармонії і логічного розвитку. Західний фасад став зразком для архітектури багатьох наступних соборів.

Велетенський внутрішній простір центрального нефа (висота під склепінням 35 м) домінує над низькими і менш освітленими боковими нефами. Як і фасад, інтер’єр вражає урочистою величчю, проте його архітектурні ритми ще більш спрямовані у височінь, а їх матеріальність майже не відчувається. У глибині центрального нефа, пронизаного мерехтливим світлом вітражів, міститься вівтар, освітлений вогниками свічок та якимось неземним сяйвом велетенських вітражів вівтарної частини собору. У 30 – 40-х рр. 13 ст. відбувається процес становлення готики, позбавлення її романських впливів.

Широковідомим став Шартрський собор. Блискучий приклад зрілої французької готики – собор у Реймсі. Найбільший і найвищий собор Франції – Ам’єнський. Його довжина – 145 м, висота склепіння центрального нефа – 42,5 м. Будували храм 40 років (1218 – 1258 рр.). Ам’єнський собор часто називають готичним Парфеноном.

Французька готика вплинула на архітектуру Німеччини, в якій довго зберігалися романські традиції. Композиції німецьких соборів відзначалися простотою і монументальністю. Будівлі сильніше витягнуті по вертикалі, шпилі веж дуже високі. Особливо поширеними були одновежеві собори, увінчані високим шпилем. Найвиразніше особливості німецької цивільної архітектури виявляються в будівлях ратуш. Особливу увагу будівничі звертали на оздоблення інтер’єрів. На відміну від французької готики, численні скульптурні зображення розміщувалися не на фасаді, а саме у приміщеннях. Із кінця 12 ст. готичний стиль набув бурхливого розвитку в мистецтві Англії. Становлення англійської готики збігається з централізацією і піднесенням економіки країни. У цей період формується англійська національна культура. 13 – 14 ст. – доба розквіту готичної архітектури. Характерним для церковної архітектури є значне збільшення довжини і зменшення висоти будівель. Склепіння соборів, як правило, невисоке, на фасадах немає характерних розеток. Стіни зовні пишно оздоблювалися з усіх боків, бо споруди зводилися, як правило, в центрі міст. Інтер’єр також має свої особливості: складне переплетіння нервюр на склепіннях створює урочистість. Взірцем англійської готики є собор у Солсбері, Кентерберійський собор, Йорський собор, Вестмінстерський королівський палац та собор. Готичний стиль в англійській архітектурі зберігається довше, аніж в інших країнах Західної Європи. Його форми поступово консервуються, стають більш витонченими, іноді навіть штучно рафінованими.

Готичний стиль у 13 – 14 ст. поширився і в інших країнах. В Іспанії готичні форми збагатилися елементами мавританського стилю. Характерним для готичного стилю тут є значна ширина споруд, однакова висота нефів, невеликі розміри вікон. Композиційним центром будівлі є внутрішній двір, важливими елементами оздоблення – кольорові полив’яні кахлі, орнаментальна ліпнина. В Італії готичні споруди, незважаючи на значні розміри, не мають містичного устремління вгору, а врівноважені, дивують поєднанням різнобарвного каменю з іншими засобами декору – мозаїками, тесаними деталями, рельєфами. Набули поширення окремі елементи готики: стрілчасті арки, вікна-розетки. Відомими готичними спорудами є Собор у Сієні, Міланський собор (вміщує 40 тис. осіб), Палац дожів у Венеції. Готичний стиль набуває поширення в Північній Європі (Нідерланди), а також у Східній (Чехія та Польща). Найбільш відомі готичні пам’ятники у Чехії – собор Святого Віта та Карлів міст у Празі, у Польщі – Вавельський замок і Ягеллонський університет у Кракові. Поширеними були ратуші, що складалися з дво-, триповерхового корпусу і вежі з годинником. Як панівний вид мистецтва архітектура найповніше відобразила естетичні ідеали Середньовіччя, поєднавши розум і фантазію в гармонійне ціле. Готична конструкція засвідчила високі технічні можливості будівництва, розв’язувала важливі художні завдання епохи. Пам’ятки готичної архітектури зберігають свою поетичність, чарівну красу до наших днів.

Собори щедро оздоблювалися скульптурою. Такі храми, як Паризький, Ам’єнський і Шартрський нараховують на всьому фасаді кожен до дві тисячі скульптур. Скульптура заповнює соборні портали, поширюється по всьому фасаду, використовуючи майже кожну архітектурну деталь. Розташування скульптур на соборах, основні образи і художнє вирішення регламентувалися церковними правилами, однак значне місце займали й нерелігійні сюжети: сцени ремісничих і сільських робіт, зображення ковалів, сіячів, будівельників, жонглерів, музикантів, танцівників, фантастичних фігур. Зображувались також і прямі сатири на монахів та церковників. Загалом образотворче оздоблення готичних соборів, включаючи статуї, рельєфи, вітражі, вівтарний живопис, було підпорядковане якісь головній наскрізній темі. Паризький собор присвячений Богоматері, Ам’єнський виражає ідею месіанізму: на його фасаді – фігури пророків. Храм у Реймсі прославляє національну історію (особлива роль відводиться портретам французьких королів).

Отже, якщо романська архітектура ґрунтувалася на найдавніших уявленнях про закономірності будівництва і взаємовідношення конструктивних елементів в архітектурній споруді, продовжуючи римську будівельну традицію, то готична епоха пропонує нові архітектурні рішення і створює нову конструктивну систему, яка змінює старі уявлення про технічні можливості зодчества. Головне в готичній споруді – це конструкція, утворена поєднанням нервюр, аркбутанів та контрфорсів. Із приходом готичного склепіння змінилися конструкція, форма, планування інтер’єру храмів. Для готичної архітектури характерні такі риси: грандіозна висота, вежі-шпилі, вікна-розетки, великі вікна з вітражами, оздоблення поверхні стін «кам’яним мереживом».

Дата добавления: 2015-05-23