Загальна характеристика архітектури Відродження

Архітектура Високого Відродження.

Архітектура Раннього Відродження.

Загальна характеристика архітектури Відродження.

Архітектура епохи Відродження

Контрольні запитання та завдання

1. Охарактеризуйте основні здобутки візантійської архітектури.

2. Назвіть основні типи християнських храмів.

3. Висвітліть особливості розвитку романського зодчества.

4. Перелічіть основні типи романської архітектури.

5. Проаналізуйте досягнення готичної архітектури.

6. Опишіть основні риси готичного стилю.

7. Визначте основні етапи готичної архітектури.

8. Назвіть видатні споруди романського та готичного стилів.

Епоха Відродження охоплює близько чотирьох століть (13 – 16 ст.) і поділяється на такі етапи: друга половина 13 – 14 ст. – Проторенесанс (Передвідродження), або Треченто; 15 ст. – Раннє Відродження, або Кватроченто; кінець 15 – перша третина 16 ст. – Високий Ренесанс, або Чинквеченто; 16 ст. називають Пізнім Ренесансом. Сам термін «відродження» (фр. «ренесанс», італ. «ринашементо») введено в ужиток у 16 ст. живописцем та істориком мистецтва Джорджо Вазарі. Термін у прямому значенні стосується лише Італії 15 – 16 ст. Відроджувачами почали називати себе італійці епохи Ренесансу, які надзвичайно високо цінували досягнення античної культури. Культура Відродження ґрунтувалася на ідеалах гуманізму й антропоцентризму та орієнтувалася на культурну спадщину античності, на її відродження. Культура Ренесансу проголошувала свободу та гідність особистості. Виникає радісне творче сприйняття життя, віра в розум і силу людини. Кожен митець розкриває свою творчу особистість. Гуманісти Ренесансу боролися з церковними догмами і з аскетизмом Середньовіччя. Новий гуманістичний світогляд відобразився насамперед у мистецтві. Основою архітектури епохи Ренесансу було відродження традицій античності. Митці вбачали художні ідеали в античних взірцях, тому античні пам’ятки уважно вивчалися, їхні форми використовувалися при створенні нових споруд. Зодчі ренесансу не намагались точно відтворити форми античної архітектури, насамперед їх цікавили античні ідеї – гармонія, врівноваженість, симетрія. Майстри італійського Відродження критикували готичне мистецтво, вважаючи, що готика пригнічувала людину, вселяла їй містичний жах. Однак у той час ніхто б не наважився збудувати католицький собор у формах язичницького еллінського храму. Італійські архітектори створили новий тип культової споруди, об’єднавши античний ордер із візантійським куполом. Ренесансна архітектура заперечувала готичну ідею неоглядного простору – простір членувався на виразні, завершені зони. Активно розвивалася громадська і світська архітектура: палаци, заміські вілли, університети, бібліотеки, лікарні, міські ратуші, фонтани.

Поява нового стилю власне в Італії пояснюється тим, що у 14 – 15 ст. вона була однією з провідних країн світу, через її територію проходили торгові шляхи, що з’єднували Європу зі Сходом. Це привело до розвитку мануфактурної промисловості, значного збільшення чисельності ремісників, збагачення суспільної верхівки. В Італії швидко ростуть такі промислові міста, як Флоренція, Мілан, Верона, Віченца, портові – Генуя, Венеція. Міське життя тут набуває розвинутих форм. Раннє Відродження пов’язане з провінцією Тоскана та її головним містом Флоренцією. Перші споруди з рисами нового стилю тут з’явились на початку 15 ст., в Північній Італії та Венеції вони виникають лише всередині століття. Подальше переміщення центру архітектурної діяльності Італії до Риму пояснюється ростом політичної активності папства.

Для архітектури Раннього Відродження характерний частковий вплив рис готики, ордери зводяться без суворої пропорційної побудови. Велику роль відіграє орнаментація. Високе Відродження асоціюється з роботою знаменитих митців, виникають величні задуми, ведеться будівництво Ватикану та собору святого Петра. Архітектура стає більш стриманою та зразковою у пропорційному відношенні, основна увага приділяється архітектурним ордерам, пропорціям фасадів та їх частин. Будівлі набувають монументального, величного вигляду. Орнамент застосовується рідко, архітектура стає монументальною, величною. Для архітектури Пізнього Відродження характернінові риси: прагнення до декоративності і деякого ускладнення форм. Увиразнюється суперечність між прагненням до офіційної, академічної суворості архітектури та тяжінням до живописності. Остання тенденція досягла розвитку в архітектурі бароко.

Протягом віків в Італії сформувався окремий тип міського будинку – прямокутного, із замкненим, часто квадратним подвір’ям. Багаті родини будують у центральній частині міста великі будинки-особняки палацового типу – палаццо. У Флоренції, Венеції та у Римі вони зазвичай триповерхові, а в містах північної Італії – двоповерхові. Ці будівлі мали кубічну форму, фасади відрізнялися пласкістю і були позбавлені якихось виступів. Єдину поверхню фасаду, облицьованого каменем, завершував карниз, сильно висунутий уперед. Дах при цьому з вулиці не було видно. Кращі взірці палаццо 15 ст. зосереджені у Флоренції. Флорентійські палаццо, що слугували зразком для спорудження пізніше у Римі та в інших центрах Італії, вирізнялися особливою строгістю. Вони нагадували кріпосні споруди романо-готичного часу. Цьому сприяла їх замкнута, лаконічна форма, облицювання грубими блоками каменю, невеликі вікна, що подекуди (перший поверх) прикривалися ґратами.

Особливості суспільного розвитку у Нідерландах, Німеччині, Франції, Англії знайшли своє відображення й у зодчестві цих країн. У Нідерландах і Німеччині не було рішучого повороту до нового образного змісту і нової мови архітектурних форм, який характеризує зодчество Італії, тут ще сильними були готичні традиції. В Англії та Франції, де була сильною королівська влада, ренесансні ідеї з’явилися дещо пізніше, мистецтво мало аристократичний характер, головним замовником творів мистецтва був королівський двір. Архітектура Відродження має національні особливості, у кожній країні Європи простежуються власні риси та особливості будівництва, проте можна виділити й деякі спільні ознаки.

Основні риси архітектури Відродження такі: використовується ордерна система; особливе значення надається симетрії, пропорції, геометрії і порядку складових частин; будівля складається з підкреслено правильних геометричних фігур: храм зазвичай має форму рівноконечного (грецького) хреста з куполом у центрі, замок – форму правильного чотирикутника з вежами по кутах; характерним є горизонтальне членування фасаду будинку на поверхи, типовий ренесансний фасад включає прямокутний ризаліт, трикутний фронтон і кругле вікно-люкарну; у декорі переважає елегантна лаконічність; використовуються античні ордерні мотиви або рослинний орнамент; широко застосовується декор у вигляді розеток, раковин, картушів із рельєфами або присвятними написами; колони використовуються рідко, їх заміняють пілястри (прямокутні вертикальні виступи) й аркади з півциркульними прорізами; вікна відіграють важливу роль в оформленні фасаду, найчастіше вони є єдиною прикрасою стін; форма віконного прорізу – півциркульна або прямокутна; лиштва – з геометричним або квітковим орнаментом; популярним елементом стає сандрик (мініатюрний фронтон або карниз, розташований безпосередньо над вікном); основний будівельний матеріал – м’який камінь, що піддається різьбленню, а також випалена цегла; стіни штукатуряться або облицьовуються шліфованим каменем; для Пізнього Відродження характерне декорування цоколів, кутів або навіть усієї стіни ваговитим рустом.

У містобудуванні епохи Відродження домінували регулярна планувальна система і прагнення до гармонізації архітектури й міського середовища шляхом використання ордерної системи та пропорціювання міських просторів. У різних країнах Європи розвиток містобудування набув різних масштабів. В Італії, переважно, вирішувалися окремі містобудівні ансамблі: площі, вулиці. Наймасштабнішою містобудівельною акцією була реконструкція Рима. До того ж, в Італії надзвичайного розвитку набула теорія містобудування. Найвідомішими стали наукові трактати Альберті «Десять книг про зодчество», Палладіо «Чотири книги про архітектуру» та Віньоли «Правило п’яти ордерів архітектури». У них розглядалися художньо-композиційні та інженерно-конструктивні питання. Було також розроблено безліч планів «ідеальних міст», заснованих на центричній системі з регулярним плануванням. Проте в Італії не було побудовано жодного міста, спроектованого на основі ідей Відродження. Єдиною країною Європи, де велося реальне будівництво нових міст, заснованих винятково на принципах архітектури і містобудування Відродження, стала Франція, яка була на той час найбільшою централізованою державою і могла фінансувати будівництво з державного бюджету.

Отже, основою архітектури епохи Ренесансу було відродження традицій античності. Функціональні вимоги, типи будівель, конструкції, звичайно, відрізнялися від античних, архітектори запозичували лише архітектурно-декоративні мотиви, ордерну систему і певні декоративні деталі. Завдяки ордеру архітектори намагалися зробити архітектуру співмасштабною людині. Головне надбання архітектури Відродження – зміна тематики у бік громадського, світського, а не тільки культового будівництва. У культовій архітектурі з’являється тип центрально-купольної, квадратної у плані церкви, яка прийшла на зміну храмів Середньовіччя у формі розтягнутого у довжину латинського хреста. Архітектура стає більш суворою і пропорційною, значення орнаменту втрачається.

Дата добавления: 2015-05-23