Архітектура Візантії

Архітектура готики.

Романська архітектура.

Архітектура Візантії.

Архітектура Середньовіччя

Контрольні запитання та завдання

1. Проаналізуйте архітектуру Індії.

2. Назвіть основні види індійських культових споруд.

3. Висвітліть особливості архітектури Китаю.

4. Визначте особливості стояково-балкової системи доу-гун.

5. Дайте композиційно-художній аналіз ансамблю Забороненого міста в Пекіні.

6. Перелічіть типові риси китайської паркової архітектури.

7. Охарактеризуйте в загальних рисах арабо-мусульманську архітектуру.

8. Розкрийте особливості архітектурно-планувальної організації мечетей колонного, айванного та купольного типів.

9. Назвіть видатні пам’ятки архітектури Арабського Халіфату.

Історія Візантії починається з 4 ст., коли на трон Римської імперії зійшов імператор Костянтин (324 – 337 рр. правління). Він переніс столицю імперії в місто Константинополь. 313 р. Міланський едикт дозволив вільне віросповідання християнства, 395 р. воно було визнано офіційною релігією обох частин імперії. Ця подія вплинула на розвиток культури Візантії і Західної Європи. Перевага християнської ідеології відобразилась також на розвитку архітектури. Пошуки композиції церкви відповідно до призначення будівлі поєднувались із завданням утвердження імператорської могутності. Духовне життя у Візантії перебувало під суворим наглядом держави, художня культура підпорядкувалася строгим канонам, які диктували церква та влада. Зокрема на процес розвитку живопису, особливо іконопису, вплинуло іконоборство (8 – 9 ст.). Рух іконоборців був спрямований проти ікон, зображення Бога та святих у людських образах як пережитку ідолопоклонства. Вважалося, що неможливо зобразити божество у матеріальній формі, що образ людини не міг передати духовну природу Христа і святих. Спеціальним едиктом були заборонені ікони та будь-які антропоморфні зображення божества. Також була заборонена кругла скульптура як мистецтво, що прославляє тілесну, а не духовну красу. Основою мистецтва іконоборців стали орнаментально-декоративні або символічні форми (хрест). Така ситуація мала політичні причини, тому що імператорська верхівка боялася зміцнення монастирських феодалів, адже саме монастирі були місцем особливого іконовшанування. У 9 ст. іконовшанування було поновлено. Разом з тим утвердилась ідея відтворення в іконі «божественного прообразу», «архетипу». Стиль візантійського мистецтва став більш строгим та канонічним. Саме у Візантії були вироблені іконографічні схеми, від яких не дозволялося відступати при зображенні релігійних сюжетів.

Історія архітектури Візантії поділяється на три періоди: 1) ранньовізантійский (5 – 7 ст.); 2) середньовізантійський (8 – 13 ст.); 3) пізньовізантійський (13 – 15 ст.).

У перший період у добу правління династії Юстиніанів (518 – 610 рр.) поширились храми-базиліки, іноді 5 – 7-нефові, і розкішні мармурові палаци. Інтер’єри будівель прикрашалися багатими поліхромними мозаїками.

Другий етап, що отримав назву «золотий вік Візантії», характеризується поширенням хрестово-купольного типу храму. Інтер’єр оздоблюють фресками, замість колон використовують стовпи-пілони. У цей час править Македонська династія (867 – 1056 рр.).

Третій період, епоха Палеологів, останніх візантійських імператорів (1259 – 1453 рр.), характеризується проникненням в архітектуру західноєвропейських та малоазійських рис.

Середньовічні храми суттєво відрізнялися від пізньоантичних. В античних храмах значну увагу приділяли зовнішньому оздобленню будівлі, оскільки всі обряди та святкування відбувалися біля споруди. Усередину святилища дозволялось заходити тільки жерцям. Віруючі не були учасниками релігійних церемоній, лише спостерігали за ними біля храму. Християнський храм є місцем, де збираються віруючі для молитви та здійснення обрядів, тому важливою є організація внутрішнього простору храму: інтер’єр споруди відзначався розкішшю. Зовнішнє оформлення не передбачало декоративності, екстер’єр церкви був простий, стіни – гладенькі, без декору.

У культовому будівництві Візантії виникли два типи християнського храму: базилікальний та хрестово-купольний. Перші християнські храми споруджувалися за зразком базилік – античних громадських споруд. Із 4 ст., коли хрест став головним християнським символом, у Візантії утверджується тип хрестово-купольного храму.

Базиліка (від грец. basilike – царський дім) – прямокутна споруда, поділена колонами або пілонами на повздовжні частини – нефи (три, інколи п’ять), які мають самостійні перекриття. Центральний неф – вищий та ширший від бокових. У східній частині базиліки, що закінчувалась апсидою (півкруглий виступ), розміщувався вівтар, а в західній – вхід, перед входом – поперечний притвор (нартекс). Поздовжні нефи пересікалися трансептом (поперечний неф), тому будівля у плані мала форму хреста – головного символу християнства.

Спочатку базиліки мали дерев’яні відкриті перекриття, пізніше – кам’яні, склепінчасті. Для кращого освітлення середньої частини споруди її дах робили вищим від бокових частин і в місці перепаду рівня покрівлі розміщували вікна.

Хрестово-купольний храм – це центрична споруда, що має у плані квадрат, коло, восьмикутник, чи рівнокінечний хрест з куполом у центрі. Чотири внутрішні стовпи ділять простір на дев’ять частин, увінчаних арками, і підтримують купол, який символізує небеса. Напівциліндричні зводи, що приєднуються до купола, перетинаючись, також утворюють рівносторонній хрест. Тип базиліки утвердився в католицьких храмах Західної Європи, а у Візантії та на Сході переважали хрестово-купольні храми.

Шедевром архітектурного зодчества Візантії є храм Святої Софії у Константинополі, збудований у 532 – 537 pp. за наказом імператора Юстиніана. Здійснили це грандіозне будівництво архітектори Ісидор із Мілета та Анфімій із Тралл. Цей храм є поєднанням двох конструктивних принципів – базилікального плану з купольним перекриттям. Гігантський купол храму опирається на барабан із сорока вікнами, у які проникає сонячне світло, зумовлюючи неповторне видовище. Вікна створюють ілюзію, ніби купол піднятий у повітря над храмом окремо від будівлі. Головна увага приділена внутрішньому оздобленню храму, що виражає ідею перемоги внутрішнього і духовного над тілесним та зовнішнім. Внутрішні роботи в храмі продовжувалися протягом кількох століть. Багате облицювання стін і підлоги храму мармуровими плитами, різні капітелі колон, різнокольорові мозаїки підкреслюють його велич і врочистість. Софійський собор донині вражає відвідувачів розмірами та величчю. Його довжина – 81 м, ширина – 72 м, а висота – 55 м, діаметр купола – 31 м. Храм залишався найбільшим християнським храмом до будівництва Собору Святого Петра в Римі. Його називають восьмим чудом світу, тому що за технікою будівництва в середньовічну добу подібного храму не було.

Унаслідок завоювань турків-османів Візантійська імперія розпалася, м.Константинополь перейменували на м.Стамбул, а храм святої Софії перетворили на мечеть. Фрески та мозаїки були покриті товстим шаром штукатурки, на якому виписали цитати з Корану. Поруч із храмом вибудували чотири великих мінарети. У 30-ті pp. 20 ст. Айя Софія (так її назвали турки) була перетворена на музей. Із фресок та мозаїк зчистили штукатурку, яка їх приховувала.

Особливим типом архітектурного ансамблю були візантійські монастирі. Вони будувалися не тільки в містах, а й далеко поза ними, у воєнний час слугували притулком для населення. На їх території часто зберігалися великі багатства. Найбільш своєрідними були заміські монастирі, це були міцні фортечні ансамблі. У центрі містилися храм і трапезна, основними їх будинками були житлові та господарські будівлі ченців.

Отже, візантійська архітектура, поєднавши різноманітні художні традиції, сформувалася під впливом християнської релігії, архітектурний акцент перемістився в інтер’єр будівлі. У культовому будівництві використовуються два типи: базиліка та хрестово-купольна споруда. Сформувався візантійський стиль, основними елементами якого є купол, апсида, півциркульна аркада, акцент на облаштуванні внутрішнього простору споруди та чергування у кладці рядів каменю та цегли-плінфи, завдяки чому стіна набуває характерної «смугастості».

У середньовічній архітектурі Західної Європи з’являються романський та готичний стилі. Романський стиль зародився в Німеччині у 10 – 11 ст., він спирався на архітектурну естетику пізнього Риму й перегукувався із зодчеством Візантії, що також черпало свої ідеї з Риму. Готичний стиль виник у Франції в 11 ст., він продовжував древні германські, скандинавські та кельтські традиції, що залишили свій слід у дерев’яному зодчестві Північної Європи.

Дата добавления: 2015-05-23