Архітектура Китаю (5 ст. до н.е. – 18 ст.). 3 страница

Необхідність у зібранні великої кількості віруючих на спільній молитві по п’ятницях обумовила просту форму дворової п’ятничної мечеті, схожу за планом до житлового будинку. Основою мечеті був двір, оточений арочною галереєю, у центрі якого розташовувався басейн для ритуального омовіння. Мечеть, за каноном, завжди орієнтована на священне місто Мекку, де знаходиться головне святилище мусульман. Напрямок на Мекку позначений усередині мечеті невеликою, оздобленою орнаментом нішею – міхрабом. Поруч із міхрабом розміщується кафедра – мімбар, із якої мулла оголошує проповіді. Мечеті, як і християнські храми, – це не тільки місце винятково культових відправ. Тут проходили також політичні збори, навчальні заняття тощо.

Мечеті, медресе і мавзолеї часто об’єднувалися в одному комплексі. Головним композиційним елементом більшості культових, громадських і житлових будівель був просторий двір, оточений галереями. Приміщення під куполом і зали з пласким покриттям, безліччю колон, зв’язаних між собою арками, були їх основними частинами. Медресе та мавзолеї мають форму куба, на якому знаходиться купол. Вхід центрального фасаду оформлювався стрілчастою аркою. Таким чином, прямокутна основа споруди символізувала Землю, а сферичний купол – Небо.

Видатна архітектурна пам’ятка Близького Сходу – мечеть Омейядів – побудована у 715 р. з каменю на місці колишньої Візантійської церкви, яку спорудили у 379 р. на місці римської базиліки. Тому не випадково в оздобленні мечеті використані капітелі коринфського ордеру. До мозаїчного оздоблення інтер’єрів, окрім рослинного орнаменту, включені побутові сцени, що є свідченням впливу християнського мистецтва. Загальні розміри мечеті складають 157,5 х 100 м, а двору – 122,5 х 50 м. Із півдня до двору прилягає молитовна зала, що в плані має розміри 132 х 37 м.

Характерним прикладом дворового (колонного) типу є мечеть Ал-Хакім у Фустаті (сьогодні Каїр), споруджена в кінці 10 ст. До дворових (колонних) належить і знаменита мечеть у Кордові (сучасна Іспанія), побудована на місці колишньої вестготської церкви, яку в 785 р. викупив у міста емір Абдарахман. У центрі цієї архітектурної композиції – просторий Помаранчевий двір (там зараз ростуть помаранчеві дерева). Двір оточений галереєю, що створює по периметру затишну тінь, і огороджений стіною, до якої примикає мінарет – висока струнка башта, з верхівки якої муедзин скликає правовірних мусульман (слово означає «відданий») кілька разів на добу на молитву. До двору примикає колонний зал, який неодноразово збільшувався. Повністю спорудження мечеті було завершене лише у 987 р. У кордовській мечеті 21 двірний отвір, але жодні з дверей не виділені як головний вхід. Внутрішній простір не відокремлений від двору. Загальна площа мечеті – 22 500 кв.м. Колонний зал поділений 800-ма колонами на 19 нав. Колони розставлені у тому ж порядку, що й помаранчеві дерева, які ростуть у дворі. Для підсилення ефекту легкості і простору колони в залі зроблені дуже тонкими.

У період, коли на зміну династії Омейядів прийшла династія Аббасидів (750 – 1258 рр.), арабський халіфат швидко зменшився до меж сучасного Іраку. Новою столицею халіфату став Багдад. В архітектурі починають використовувати месопотамські мотиви, одним з яких був айван – глибока ніша для створення тінистої прохолоди. Айвани, що спочатку використовувалися в житлових будинках та палацах Багдаду, пізніше стали елементами мусульманських мечетей. До чотирьохайванного (месопотамського) типу належать мусульманські мечеті, в яких у внутрішній двір з басейном посередині виходять величезні відкриті спереду склепінчасті зали – айвани, що слугують молитовними приміщеннями. Прикладом такого типу є мечеть султана Хасана, побудована в Каїрі у 1356 – 1363 рр. Це цілий комплекс споруд, що складається з мечеті, мавзолею і медресе. З чотирьох боків до відкритого двору прилягають склепінчасті айвани, де займалися учні медресе. За міхрабом розміщений мавзолей султана Хасана. Довжина мечеті – 150 м. Загальний вигляд комплексу, що має кілька поверхів, із двома мінаретами по кутах, величний і дещо суворий. Стіни не мають вінчаючих карнизів, вони завершуються зубчастим парапетом. З аскетичністю зовнішнього вигляду мечеті контрастує пишне оздоблення її інтер’єрів. Єгипетські гравери по металу, ювеліри, різьбярі по дереву, склодуви й гончарі досягли надзвичайної досконалості у створенні окремих деталей та у вирішенні загальних інтер’єрів.

Під впливом архітектури Візантії купольні склепіння набули поширення спочатку в межах оттоманської держави, а потім – по всьому ісламському світу. Одним із ранніх прикладів такого типу є мечеть Купол Скали (мечеть Омара) в Єрусалимі. Вона третя за значенням у мусульманському світі після Кааби в Мецці і мечеті Пророка в Медині. Купол Скали споруджено у 681 – 691 рр. на вершині гори, священної для юдеїв, християн і мусульман. Тут, за переказами, цар юдеїв Соломон побудував єрусалимський храм, праотець Авраам на підтвердження своєї віри був готовий принести в жертву Богові свого сина, а Магомет отримав нові одкровення від Аллаха.

Сьогодні це найдавніша з мусульманських будівель у світі, що збереглися. Восьмикутник мечеті височить у центрі просторого, обнесеного кам’яною стіною двору. Її увінчує золотий купол з півмісяцем на маківці. Він символізує священну скелю, котра позначає центр світу. Мечеть Омара має висоту 34 м, тому її добре видно здалека. У плані вона восьмигранна, всередині вздовж стін облаштовані дві концентричні галереї. Вони відділені від центрального простору колонами, завершеними аркадою. Великий, трохи стрілчастий купол має діаметр 20 м. Він легкий, бо складений із дерев’яних конструкцій, оббитих іззовні тонкими свинцевими листами, покритими позолоченою міддю. Знизу купол прикрашений орнаментом і написами, його підтримують колони з позолоченими капітелями.

Найбільший розквіт художньо-композиційних рішень купольних мечетей спостерігається в середині 17 ст. Це пов’язано з творчістю видатного турецького зодчого Мімара Сінана (Сінана Розкішного), який збудував більше 80 мечетей у різних містах Оттоманської імперії. Найвеличніше його творіння – мечеть Сулейманіє Джамі у Стамбулі (колишній Константинополь), будівництво якої було завершене у 1557 р. План цієї мечеті дуже схожий на план храму Софії в Константинополі (перетвореного турками у 16 ст. на мечеть). Висота купола – 53 м, діаметр – 26,5 м. Світло до приміщення потрапляє через 136 вікон. Мечеть має чотири мінарети. У центрі внутрішнього двору міститься чотирикутна мармурова будівля, що нагадує Каабу. Разом з лазнями, медресе, обсерваторією, кухнями та бібліотеками Сулейманіє Джамі складає комплекс розміром з міський квартал.

Одним із шедеврів ісламської та світової архітектури є Блакитна мечеть у Стамбулі. Мечеть спорудив учень Сінана Седефкар Мехмет-ага, який вирішив перевершити свого вчителя. Мечеть має шість мінаретів: чотири, як зазвичай, по боках, і два трохи нижчих – на зовнішніх кутах. До її комплексу входять також медресе, медична школа, лікарня, кухні, караван-сарай, крамниці. Мечеть розташована на березі Мармурового моря в історичному центрі Стамбула і є одним із символів міста. Конструктивно вона вирішена ще більш раціонально, ніж мечеть Сулейманіє. Головний купол тут підтримують напівкуполи не з двох, а з усіх чотирьох боків. Бічних нав, як у храмі святої Софії, у Блакитній мечеті нема, тому її інтер’єр справляє враження єдиного великого простору. Блакитною мечеть назвали тому, що візерунчаста внутрішня поверхня її стін укрита суцільним килимом блакитних кахлів. Основний мотив керамічного оздоблення мечеті – рослинні орнаменти, а також вислови з Корану. Під час її будівництва султан повелів майстрам кераміки по всій країні виробляти кахлі тільки для Блакитної мечеті. Архітектура мечеті поєднує два стилі – класичний османський і візантійський.

Унікальність цього періоду в розвитку оттоманської культової архітектури полягає в тому, що звернення до стародавніх історичних прототипів стало основою для розробки новаторських ідей. Адже саме шляхом розвитку об’ємно-планувальної композиції Айя-Софії (побудованої майже за 1000 років до цього) послідовно, спочатку в мечеті Сулейманіє, а потім у Блакитній мечеті геніальними турецькими зодчими було досягнуто найвищого рівня архітектурно-художнього образу мечеті, що став канонічним на цілі століття.

Ісламська архітектура залишила багато славетних зразків палацової архітектури. Вишуканим взірцем такої резиденції-палацу є замок Альгамбра (ісп. – червоний) – резиденція правителів Гранади в Іспанії, побудована у 13 – 14 ст. Споруда розташована на високому пагорбі. З південної, менш захищеної сторони, оточена зубчастою стіною заввишки 18 м. Численні парадні й інтимні палацові кімнати групуються навколо двох внутрішніх дворів – Миртового та Левового. Найкращий з них – Левовий двір, оточений біломармуровою аркадою і прикрашений фонтаном з фігурами левів. Найпишнішими є зали Послів, Двох сестер і Суду. Підлога палацу вимощена різнокольоровим мармуром, що утворює геометричний візерунок; подібні ж орнаменти на панелях стін, облицьованих різнобарвними полив’яними кахлями; стіни, колони, стеля і куполи густо вкриті арабесковими візерунками та написами. В композиції палацу в Альгамбрі немає чіткого плану та головної осі. Його приміщення гуртуються навколо двох великих дворів – Миртового і Левового, розташованих під прямим кутом один до одного. Більшість приміщень палацу розкриті в середину дворів. Двори озеленені, деякі з них мають басейни і фонтани. Таким чином природа немов «входить» в інтер’єрні простори палацу.

Зовні фортеця Альгамбра, подібно до інших середньовічних замків, мала зубчасті стіни і суворі башти. Проте всередині стін фортеці панує витончена розкіш. У цьому палаці східні правителі втілили своє уявлення про райське блаженство. Характерним є включення в архітектурну композицію води, котра у вигляді басейнів та фонтанів входить не тільки у дворові простори, а й в самі внутрішні приміщення. Це не випадково, адже для колишніх жителів пустель вода – символ багатства і розкоші.

Уся архітектура Альгамбри побудована на контрастах і протиставленнях. Яскраво освітлені двори змінюються приміщеннями, зануреними у прохолодний сутінок. Вражає примхливість і винятково східна вишуканість архітектурних форм. Нескінченне плетиво орнаменту мимоволі викликає асоціації зі східною музикою і поезією. Стіни залів суцільно вкриті різьбленими орнаментами з гіпсу (ця улюблена техніка арабських оздоблювачів називається «різьблення по стуку»). Миготять блакитні, червоні, золотисті фарби. В арабському зодчестві величезну роль відіграють арабески – своєрідний тип візерунку, складеного з переплетіння стилізованих рослинних мотивів і геометричних фігур із включенням написів арабськими літерами, схожими на орнамент (епіграфіка). Якщо християни вважали найсвященнішим із зображень ікону – образ Божий, то мусульмани найбільше вшановували образ Слова Божого, зображене слово. Мусульманська релігія забороняла зображувати Бога. Тому каліграфія (вміння красиво писати) була основним видом мистецтва в ісламському світі. Майстерно виписаними уривками з Корану прикрашали мечеті і палаци як усередині, так і ззовні. Священними словами і повчальними висловами оздоблювали зброю, посуд. Мусульмани використовували різні почерки, залежно від змісту переписуваного тексту.

Здається, що інтер’єри палацу Альгамбра складені із суцільно коштовних матеріалів. Насправді ж основним матеріалом стін є не вишуканий мармур, а глина з гіпсом (стук); ажурні різьблені ґрати вікон – дерев’яні. Адже цей шедевр світової архітектури споруджувався в ті часи, коли іспанці вигнали арабів з Кордови й еміри поспіхом створювали тут свою нову столичну резиденцію. В Альгамбрі майстерно поєднано архітектуру, скульптурне й живописне оздоблення, садово-паркове мистецтво.

Із вторгненням у кінці 12 ст. мусульманських правителів на територію Індії тут посилюється централізація влади. Під впливом ісламських канонів змінюється типологія будівель. Але мусульманське зодчество, зі свого боку, зазнало значного впливу індійських загальнонаціональних традицій. Особливого розквіту своєрідна архітектура Індії мусульманського періоду досягла у 16 – 17 ст. під час правління династії Великих Моголів.

Архітектура мусульманської Індії мала певні особливості. Міста середньовічної Індії розвивалися за нерегулярним планом, характерним для країн Близького та Середнього Сходу. Міста, що були засновані в період пізнього Середньовіччя, будувалися вже за регулярним планом (Джайпур, Хардарабад та інші).

Культове зодчество Індії мусульманського періоду характеризується використанням традиційних форм – фігурних колон, кілеподібних профілів арок та цибулястих куполів. Мусульманська архітектура принесла в планувальне рішення індійських храмів айван. Типовими для Індії є дворові мечеті з купольним молитовним залом і галереєю навкруги всього двору. У Делі, що був незмінною столицею мусульманських держав Індії, в 17 ст. була споруджена соборна мечеть. Побудована вона з червоного піщаника, куполи висічені з білого мармуру. Увесь образ мечеті втілює велич і стриману декоративність.

Під впливом широкого обміну будівельним досвідом, що відбувався між Індією, з одного боку, та Іраном і Середньою Азією, – з іншого, створювалися нові типи мавзолеїв. Найбільш довершеним із них є шедевр індійської архітектури періоду Моголів – всесвітньовідомий мавзолей Тадж-Махал з архітектурно-парковим ансамблем, розташований за два кілометри від міста Агра на березі річки Джамна. Його побудував у 1630 – 1652 рр. Шах Джахан Мугал для своєї дружини Мумтаз-Махал. Ансамбль складається з будівель мавзолею, мечеті і павільйону для зібрань, що встановлені на масивній платформі, складеній з плит червоного пісковику уздовж берега ріки Джамна. Навколо Тадж-Махалу Шах Джахан висадив сад, сам мавзолей знаходиться на початку саду. У центрі саду є мармурове водоймище, вздовж зрошувального каналу з фонтанами висаджені кипариси.

Висота Тадж-Махалу – 74 м. Це квадратна в плані споруда зі сторонами понад 95 м, по кутах якої розташовані чотири мінарети заввишки 41 м. Стіни викладені полірованим мармуром, зовні в деяких місцях доповнені червоним піщаником. У вікнах та арках – ажурні решітки. Склепінчасті переходи розписані сурами з Корану арабськими літерами. Головна брама розташована з південної сторони. Висока арка величного порталу відкриває вхід на центральну алею, що через увесь парк веде прямо до біломармурової будівлі мавзолею. З обох боків мавзолею – складені з червоного каменю будівлі мечеті і павільйону для зібрань, увінчані біломармуровими куполами. Архітектура ансамблю Тадж-Махал виділяється чудовою пропорційністю та гармонійністю форм і силуету. В основу композиції будівель покладене ритмічне зіставлення різних за малюнком та розмірами прямокутних площин стін та прорізаних у них ніш, павільйонів і куполів, що увінчують мавзолей. Особливо вишуканими є форма і постановка центрального цибулястого купола, злегка стягнутого внизу паском і піднятого на доволі високу баню. Це надає йому особливої грації та легкості.

Тадж-Махал є останнім видатним твором індійської архітектури пізнього періоду епохи Моголів. На момент завершення Тадж-Махалу державна казна країни була вичерпана. Саме тому проект Шаха Джахана – створення з протилежного боку ріки Джамни мавзолею такої ж форми і розміру, що й Тадж-Махал, тільки з чорного мармуру (що мало символізувати неможливість створення в архітектурі чогось прекраснішого), – не був реалізований. Обидва мавзолеї мали з’єднуватися мостом. Після того як син Аурангзеб усунув імператора від влади, плани останнього так і не втілилися в життя. Після смерті Шаха Джахана поховали в одному склепі з дружиною.

Вплив арабської культури продовжував виявлятися і після розпаду Халіфату на окремі феодальні держави, і навіть після вигнання арабів із завойованих країн. У кожній з країн архітектура розвивалася достатньо самобутньо, однак довгий час переважали загальні риси. Через ці країни ісламська архітектура опосередковано впливала на розвиток усієї світової архітектури.

Отже, унікальна архітектура арабських народів сформувалась як сплав власної арабської художньої культури, античного мистецтва, а також мистецтва й архітектури підкорених арабами народів Азії, Європи та Африки. У результаті багаторічної праці арабських архітекторів, художників, будівничих були зведені десятки величних міст, прикрашених неповторними сакральними, оборонними та громадськими архітектурними спорудами.

Дата добавления: 2015-05-23