Архітектура Раннього Відродження

Італійське мистецтво Кватроченто розвивалося в рамках локальних шкіл. За кількістю талановитих митців, розмаїттям їх художньої творчості і, насамперед, за новаторськими ідеями Італія у 15 ст. випередила всі інші країни Європи. Радикальні перетворення у мистецтві відбулися вже у перші десятиліття 15 ст. Лідером у творчих пошуках і відкриттях у художній сфері протягом майже всього сторіччя була Флоренція, що досягла у 15 ст. значного економічного розквіту. Уже на початку 15 ст. виявляються ознаки нового стилю в архітектурі: відкритий, доступний і демократичний характер споруд, симетрія та горизонтальне рішення у композиції фасаду, дуже просто вирішений, розтягнутий об’єм, поверхове членування, рівномірний розподіл усіх архітектурних елементів – колон, арок, вікон, ордерні мотиви. Зачинателем архітектури Раннього Відродження, творцем нового стилю за традицією вважається Філіппо Брунеллескі (1377 – 1446), що працював у Флоренції у першій половині 15 ст. Він був творцем світської за духом архітектури. Зодчий по-новому переосмислив елементи античного ордеру, перетворив їх у привабливу декорацію. Споруди Брунеллескі з характерними для них портиками, арками, колонами виявляють гармонійність, чіткість пропорцій, співмірність масштабів архітектури з людиною. Найхарактерніші його будівлі – капелла Пацці з легким портиком і Виховний будинок у Флоренції.

У 15 ст. в Італії домінували п’ять держав: Мілан, Венеція, Неаполь, Флоренція і Папська область. Флоренцію сприймали як культурну столицю Італії. Однією з центральних програм нової флорентійської культури було відродження античності. У 15 ст. змінилося ставлення до руїн Стародавнього Риму. Рим став центром паломництва: політичні лідери приїжджали сюди, щоб пошанувати первосвященика, паломники – щоб уклонитися святиням, художників запрошували для робіт при папському дворі (до 1450 р. немає свідчень про особливий інтерес до історичних руїн). Упродовж 15 ст. зростали вимоги до глибокого й точного знання античної спадщини. У містах-державах прибутки спрямовували на будівництво доріг, мостів, церков, міських укріплень, мисливських будиночків, стаєнь, але передусім – палаців.

Наприкінці 14 ст. панівне становище у Флоренції посідали купці та банкіри. У 1401 р. Флоренцію взяли в облогу міланські війська, місто уникло поразки завдяки раптовій смерті герцога Міланського Вісконті (вересень 1402 р.). Порятунок від небезпеки ознаменувався значною художньою активністю: цехи та їх члени стали замовляти твори мистецтва, якими можна було б прославити новий статус міста. Утвердження незалежності Флоренції знайшло вияв у її культурі, яку сучасною мовою можна було б назвати національною. Відновилися роботи у соборі Санта-Марія дель Фйоре, будівництво якого почалося у 1299 р. Храм мав стати втіленням могутності й незалежності міста. У 1418 р. оголосили конкурс на спорудження купола, проект якого було затверджено ще у 1367 р. Переміг Філіппо Брунеллескі – італійський архітектор, скульптор, учений, один із творців теорії перспективи. Вважають, що саме Брунеллескі винайшов математично точний метод зображення тривимірного простору на двовимірній площині (перспективу). Збудований за його проектом купол Флорентійського собору (1420 – 1436) мав виняткове суспільне та ідейно-художнє значення. Купол домінував над містом і вперше виконував пріоритетну функцію у зовнішньому вигляді будівлі, сприймався як величний світський пам’ятник, символ торжества людського розуму. Панує уже не поривання до неба, а світський дух змагання, бажання створити щось незвичне й грандіозне.

Коли Брунеллескі приступив до роботи над собором, перед ним постало непросте завдання – перекрити куполом величезний проліт над готовою конструкцією будівлі. Флорентійці бажали, щоб купол собору був найбільшим та найвищим. Брунеллескі блискуче виконав це завдання. Він сконструював складну систему купольного перекриття, застосувавши новаторські технічні та інженерні знахідки. Купол має форму восьмигранника, і хоча його вага 9 тис. т, а діаметр – 42 м, він не здається важким та громіздким. Основні лінії восьмигранника є лаконічними та виразними, створюють враження пружності та динамічності. Обкладені мармуром ребра чітко вирізняються на фоні червоної черепиці. Цей купол, що урочисто височить над містом, визначив силует Флоренції.

Філіппо Брунеллескі став основоположником архітектурного стилю Раннього Ренесансу. Зодчий уперше вивів ордер на фасад споруди. З античним ордером він повівся цілком вільно, знайшов у ньому нові можливості для вираження нового змісту. Брунеллескі надзвичайно глибоко проник у сутність античної ордерної архітектури та її художні можливості.

Переконаність у перевазі саме флорентійських традицій втілилася у спорудженні Виховного будинку – добродійного закладу для прийому і виховання сиріт. Замість відверто декоративного стилю з його стрілчастими арками, характерними для готики кінця 14 ст., корпорація схвалила проект Брунеллескі, що базувався на півциркульних арках, характерних для романських споруд Тоскани. Архітектурний вигляд будівлі ритмічний та чіткий: пружні арки на тонких колонах утворюють лоджію, призначену для прогулянок дітей. У будівлях Брунеллескі відчувається досвід античних зодчих. Готичний стиль, що асоціювався з іноземним впливом, поступився місцем характерному місцевому стилю.

У 15 ст. у Флоренції починається активне будівництво. Крім спорудження капел, церков і громадських будівель, зводили палаци для аристократії (було збудовано понад 70 палаццо). Міські палаци спочатку мали вигляд фортець, оскільки виконували й оборонні функції. Їх ознака – простота композиції, поверхи були послідовно розчленовані карнизами. Верхня частина завершувалася особливо сильним карнизом, що іноді помітно виступав (Палаццо Пітті, 1458; Палаццо Строцці, 1489; Палаццо Гонді, 1490). Незважаючи на чимало деталей класичної архітектури, флорентійські зодчі поволі переймають моду на античність. Невдовзі, коли увійшов у моду «благородний поверх», тобто перший над службовим (за нашою традицією – другий), де містилися парадні кімнати, використання декору з античними елементами стало звичним. Повернувся античний прийом розташування ордерного декору, коли вище поміщався ошатніший ордер. Незважаючи на певні відмінності, ці палаци мають характерні риси: це зазвичай триповерхова будівля, приміщення якої групуються навколо центрального двору, обрамленого арочними галереями; значна роль пілястр; парні вікна; основний художній мотив – оброблена рустом або декорована ордером стіна з величними прорізами і горизонтальним членуванням; увінчує будівлю підкреслений карниз. Античні ордери стають обов’язковою темою нової архітектури.

Визначним здобутком Раннього Ренесансу є творчість італійського архітектора, ученого Леона-Баттіста Альберті (1404 – 1472). Його теоретичні трактати мали важливе значення для утвердження в архітектурі стилю Відродження. Твори Альберті «Про живопис», «Про статую», особливо «10 книг про будівництво» вважалися своєрідною архітектурно-будівельною енциклопедією. У теоретичних трактатах митець велику увагу приділяв аналізу проблеми краси і гармонії. Альберті вважав, що ордер – гарна прикраса для стіни. Свої праці він присвятив осмисленню зв’язку ордера зі стіною. Архітектор прагнув не тільки відродити античну манеру, а й перевершити древніх. Кожна його споруда – сміливий експеримент як у сфері типології будівлі, так і у творчому осмисленні архітектурної мови античності, у створенні на її основі нових прийомів художньої виразності. Найбільш яскраве нововведення в його творчості – застосування ордера в усіх трьох ярусах традиційного фасаду флорентійського палаццо, що до того часу втратив середньовічну недоступність. Альберті вперше запропонував для церковного фасаду античний мотив тріумфальної арки, який згодом був використаний у найрізноманітніших контекстах. Споруди Альберті вирізняються сміливими експериментальними рішеннями, з-поміж них – Палаццо Ручеллаї у Флоренції, церкви Сан-Франческо в Ріміні, Санта-Марія Новелла у Флоренції. В композиції фасаду останньої вперше використані волюти, що одержали значне поширення в архітектурі бароко. Церкви Сан-Себастьяно і Сант-Андреа у Мантуї, побудовані на замовлення Лодовіко Ґонзаґа, маркіза Мантуї, за своєю грандіозністю близькі до класичних монументів античного Риму. З кінця 15 ст. антична класика, інтерес до якої помітно зріс, стає головним засобом у створенні образу влади.

Наприкінці 15 ст. художню творчість починають розуміти як щось відмінне від простої професійної майстерності. Здатність творити, на відміну від ретельної ремісничої роботи, дедалі більше цінується у 15 ст., що створює передумови для остаточного утвердження в наступному столітті особливого статусу мистецтва і художників.

Отже, архітектура в епоху Відродження характеризувалася точним, академічно правильним поєднанням і побудовою деталей та пропорцій, як це було в античну епоху. У Ранньому Відродженні декоративні прикраси та орнаментальне оздоблення відігравали дуже значну роль, однак у добу Високого Відродження роль цих елементів зменшилася.

Дата добавления: 2015-05-23