Зв'язок між культурою і нацією

Ясна річ, теоретична націологія повинна вислов­люватись з приводу питань “нація і культура”. Не дивно, що багато дослідників нації вбачають її при­роду саме в культурі. Для ілюстрації цього тверджен­ня наведу два типових приклади. Серед старших на-ціологів проблему нації в культурному аспекті тракту­вав Фр. Й. Нойман. У своїй джерельній праці “Народ і нація” він подає таку дефініцію: “Нація - це велике скупчення людей (населення), які внаслідок своєрід­них культурних надбань, особливо в літературі, мис­тецтві та науці, чи в ділянці політики, витворили само­бутню загальну спільноту, яка передається через поко­ління і головним чином виявляється у спільній мові, спільних рисах вдачі, спільних звичаях, а також в дуже розвиненому відчутті національної спільноти”. В цій дефініції доречно підкреслені усі складники культури як націогенетичні чинники. Кожен з них - мова, писем-ство, особливо книга, та мистецтво, і передовсім музи­ка, наука, - пристосовані змістом і формою до життє­вих потреб народу, а також і увесь світогляд та етика, вдача і побут народу є тими елементами, що поглиб­люють процес національної індивідуалізації народу, перетворюючи його з етнографічної сировини в на­ціональне викристалізований суспільний колектив.

<...> Трактує націю як “культурну спільноту” й О. Бауер. <...> У монографії “Національне питання та соціал-демократія” О. Бауер захищає тезу, що кож­на нація репрезентує власну культуру, і що новочасний розвиток прямує до розквіту “національної куль­турної спільноти”. Цей процес поступової національ­но-культурної диференціації розпочався у зв'язку із виникненням капіталізму, особливо вищих щаблів розвитку цієї суспільно-господарської системи, але тільки за умов соціалізму за посередництвом “еволю­ційно-національної політики”, яка конче має бути соціалістичною, - досягне своєї вершини. Є фактом, -наголошує О. Бауер, - що соціалізм сприяє автономії нації, робить її долю витвором свідомої волі, впливає на всезростаюче розрізнення нації в соціалістичному суспільстві, більш чітке визначення її своєрідності, розмежування вдачі”. Змушений нагадати, що нація, за дефініцією цього націолога, - це не тільки культур­на спільнота, вона передовсім зумовлюється спільною долею і пов'язаними з цим спільними рисами вдачі. У концепції О. Бауера слушно звернуто увагу на суспіль­ний бік цього питання, а саме на внутрішню консолі­дацію нації, усунення тих суспільних перепон на тлі дотеперішнього народу, про що тут згадувалося попе­редньо. “Піднесення всього народу до національної культурної спільності, - підкреслює цей автор, - здо­буття нацією повного самовизначення, прогресуючий процес диференціації нації - це означає соціалізм”.

Згідно думці цього дослідника, соціалізм найкра­ще забезпечує масову націоналізацію народу і, таким чином, його політичне об'єднання. Соціалізм висту­пає передумовою національної культури, на брак якої в сучасному суспільстві зверталася вже увага. О. Бау­ер з'ясовує відтак механіку цього процесу шляхом так званої національної апперцепції...

Завдяки масовій апперцепції нація стає джерелом культурної своєрідності та творчості. Завдяки цьому

вона є вічним джерелом культурної різноманітності, збагачує все новими дарунками загальну світову куль­туру й вносить в її сонячне сяйво веселкову різнобарв­ність. Ось чому найбільше й найглибше національне постає також як вселюдське й світове. Можна навес­ти безліч доказів на підтвердження цієї тези. Обмежу­ся, за браком місця, лише кількома.

В музиці (яка, до речі, є одним із найхарактерні­ших проявів національної культури) чим більш ознак національного, тим вона оригінальніша й всесвітньо цікава. Не кажу вже про народну пісню, в якій найкра­ще виявляється мистецька вдача народу. Та зверне­мось до музики мистецької. Р. Вагнер був, безсумнів­но, одним з найбільших національних композиторів. Вже поетична тематика його музичних творів суто національна і навіть пранімецька. Деякі з них, напри­клад, <...>, “Лоенгрін” є апофеозом німецького на­роду, не кажучи вже про національно-міфічний “Пер­стень Нібелунгів”. Проте автор “Тристана та Ізоль-ди” й “Персіфаля” - один з найбільших корифеїв євро­пейської музики XIX ст. Це саме можна сказати про Ф. Шопена або Е. Гріга, великих музикантів польсь­кого та норвезького народів, твори яких увійшли до пантеону всесвітньої музики. Або візьмемо інший при­клад, згадаймо чеського композитора Б. Сметану. Відомо, що його музика була одним із головних чин­ників чеського національного відродження у XIX ст. Його комічна “Продана наречена” воскресила чесь­ку музику, але відтак здобула увесь світ. Програмо­вий цикл симфонічних поезій Б. Сметани “Моя бать­ківщина” - заклик сурми до визвольної боротьби. Під час світової війни, коли австрійська цензура задуши­ла всі інші прояви чеської самостійної думки - “Vlast” на концертах була єдиним стихійним виявом націо­нального протесту і віри в непереможність чеського народу.

Україна ще чекає свого Т. Шевченка в музиці. Але приклад геніального і безсмертного “Кобзаря” є до­казом з іншої ділянки культури (а саме письменства), що велике національне явище є водночас і великим вселюдським; гріхом проти душі нації є протистав-ленння національного вселюдському, коли насправді ці два елементи культури обопільне доповнюються й довершуються.

<...> Хочу ще одну згадати цікаву думку Ж. Жо-реса, одного з найвидатніших французьких націоло-гів, про те, що “нація - це скарбниця людського генію і поступу”. Інакше кажучи, нація - це вічне джерело культурно-творчого розвитку людства.

Отже, культуру цілком виправдано можна зараху­вати до критеріїв нації. Культура - це свого роду мі­рило своєрідності й вартості нації. Ступінь поширен­ня і, головне, поглиблення культури в масах - це одна із передумов перетворення народу в націю. Нація як така немислима без власної культури. Культура - пер­ший і вирішальний етап на шляху національного са­мовизначення кожного народу. Ось чому мова і релі­гія, письменство і мистецтво були й є народотворчи-ми чинниками. Адже, як пише П. Барт у розвідці “На­ція в її соціологічному значенні” (1912), “мистецтво сприяє піднесенню національної свідомості, а прина­лежність до нації, в свою чергу, стимулює мистецт­во”. Навіть для античних греків, де етногенезис най­яскравіше виявився саме в ділянці мистецтва, переваж­но різьбярства і музики як виховного засобу, ця ос­тання була критерієм, що відрізняла земляків Гомера від варварів. Це - один з найдавніших прикла­дів самовизначення народу за культурною ознакою. Цей критерій стає ще більш обов'язковим, коли йдеть­ся про самовизначення модерної нації, для якої куль­тура є легітимацією на право вступу до пантеону людськості.

Дата добавления: 2015-05-26