Проблематика і завдання етнополітики

IV. ЕТНОПОЛІТИКА

Етногенетика і націоаналітика, з'ясуванню яких була присвячена попередня частина цієї праці, ста­новлять основний розділ науки про націю. Це - за­гальна націологія. Етнополітика і націософія - спеці­альні частини народознавства. Кожна із них згодом стане окремою націологічною дисципліною; етнопо-літика як конкретна націологія, націософія як наука про проблеми нації...

<...> Що ж являє собою етно-націо-політика? Це -та частина народознавства, яка спеціально вивчає взаємини між нацією і державою, а загалом дослід­жує питання нації в політичному аспекті. Це означає, що етнополітика цікавиться усіма справами, які так чи інакше мають зв'язок із державним аспектом націо­нальних взаємин. Отже, передовсім вона вивчає пи­тання політичного самовизначення нації, як з погля­ду їх проблематики, так і практичного розв'язання. Досі увага етнополітики була присвячена переважно проблемі національних меншин... Завданням її є кла­сифікація народів і держав з погляду національного складу та прагнень політичних формацій. Етнопо­літика на підставі вивчення політичного становища минулого і сучасного має збагнути й перспективи на-ціо-державних взаємин у найближчій майбутності, пе­редбачити і теоретично обґрунтувати ймовірні фор­ми їхнього розвитку.

Питання соборності, як в національному, так і в державному аспекті, також має бути досліджене ет-нополітикою, хоча, з іншого боку, воно належить і до націософії.

Подвійний характер з цього погляду має справа асиміляції. Виникає питання: асимілюються чи не аси­мілюються народи? Коли? Де? Як? Адже й досі існує багато прихильників навіть примусової асиміляції, хоча історичний досвід засвідчує, що поневолені на­роди, доки вони живуть на рідній землі, не асимі­люються. Навіть світові культури та мови, як англій­ська, французька, німецька та інші, не змогли заси-мілювати повністю своїх інородців (камірів, ірланд­ців, бретонців, чехів, поляків, лужичан, естонців, ли­товців тощо). Асиміляція соціо- й націологічно дуже складне явище і тому потребує докладного і всебіч­ного вивчення, передовсім в історичній ретроспективі. В добу етногенезису асиміляція діє інакше, аніж під час націогенезису, коли її природно і поступово об­межують дедалі більше. Не можна говорити про аси­міляцію народів в цілому, а лише окремих їх верств, груп чи одиниць. Доки нація не сформувалась і не са­мовизначилася, легко і швидко асимілюються деякі її шари. Наприклад, винародовилася майже скрізь шляхта і вищі верстви поневолених народів, подеку­ди це сталося з містом, пасивно приховувало свою пасивність і мову село. Слід розрізняти асиміляцію природню, - під впливом іншонаціонального оточен­ня, - та примусову, яку політичними та адмініс­тративними засобами проводить держава. Асиміля­ція - найчастіше наслідок господарського і суспіль­ного тиску панівного народу. Іноді це спланована культурна політика, спрямована на винародовлення дітей іншонаціонального населення через школу чи просвітні установи. Спеціальними різновидами аси­міляції є, приміром, ренегатство, коли задля користо­любства чи особистого кар'єризму зраджується влас­на народність.

Як бачимо, існує багато різних родів і відтінків асиміляції. Визначити і дослідити природу цього яви­ща з національного погляду - спеціальне завдання етнополітики. Тут я обмежусь лише значенням ЇЇ ро­лі як одного із етнополітичних чинників, що в не­давньому минулому діяв більше, аніж тепер, коли по­ширення і поглиблення національної свідомості се­ред загалу гальмує і обмежує вплив асиміляції. По війні, всупереч міжнародній охороні національних меншин, деякі держави, головним чином з авторитар­ним режимом (Італія, Німеччина), стали на шлях без­оглядного примусового винародовлення своїх “ок­раїн” та “інородців”. Наслідки цих заходів сум­нівні. Свідома нація не асимілюється, її можна хіба що частково фізично знищити, коли вона невелика, як, наприклад, лужицькі серби в сучасній Німеччині або словінці в Італії. Перед світовою війною і під час неї лише стара Туреччина дозволяла собі таку “ет-нополітику” стосовно своїх вірменів. Проте вірмени не згинули: живі сили нації протидіють фізичному пе­реслідуванню. А загалом примусова асиміляція - по­літичний анахронізм. Вона руйнує підвалини держа­ви, бо ґартує сили переслідуваного народу, спрямо­вані на рішуче протистояння в національному виз­воленні.

Дата добавления: 2015-05-26