Ірторичні знання в українських землях ХІУ-пер. пол. XVII ст^79

можливим перед тим вислухати його». Під час переговорів запорізька старшина зауважила, що їм «тяжко положитися на молдавського

господаря, та і самі молдавани яід природи несталий, зрадливий нарід, віроломстві! котрих добре іпане козакам». Притім «козаки сказали, шо вони не мають звичаю вступати на службу та йти в похід при непевних умовах, і тому бажають, щоб я зробив •) ними договір в ім'я цісаря». Тут же з'ясувалася фальшива роль Казимира Х-іюпицького (польського агента), який видавав себе за бувшого «козацького гетьмана» та ніби посередничав в переговорах ію.між цісарем і козаками, а в дійсності, як каже Лясота, «своїм самозванством сам подав привід до поважних непорозумінь». 1 Іро московського посла Лясо га пише, що він ще перед Запоріжжям, у гирлі Псла, коли зустрів Лясоту, то вдавав, ніби московський князь мав у своїй службі запорізьких козаків, «але вій (московський посол) і далі буде зноси і ися з Запоріжцями з почестями і подарунками». Ця фальшива роль московського посла згодом з'ясувалася, бо московський посол прийшов до Запорізької Січі в ролі прохача і спостерігача, а вже ніяк не в ролі покровителя. Лясо га називає запоріжців хоробрими і підприємчивими людьми, котрі з ранніх років вправляюі'ьея у військовому ділі і прекрасно вивчили ворога - турків і таїар. Вони мають власні гармат і бага'ю з них вміє поводитися з цією зброєю, так що при них зайвим наймати і утримувати окремих гарматчикі]»' (як це ііодиться в іншому війську, зокрема німецькому!):

«'їх с гаршина задовольняється загальним пайком, не вимагаючи більшої платні».

Е.Лясота роби'іь наприкінці також цікаві заключення про роль і значення Запоріжжя і;і українських козаків: «Через те, що внутрішні справи Польщі, як видно було, ісіірожуна.'ііі переворотом в недошому часі, то я вважав справою надзвичайної ваги запевнити собі приязнь цього товариства СЗ.шопііькнх ковакін). котре не тільки користупься величезними впливами на Україні [сл. Волині і Поділлі), але на котре оглядається і ціла Польща».

Більш иіирпке кило мемуарно-історичної літератури відноситься До першої половини XVII сг., коли Україна вела внергу. смертельну оротьбу з турками, Кримським ханством і Річчю Посііолнгою,коли на ^ю '-вропу і Малу Азію прогриміла героїчна слава українського ^йвцтва, особливо Запорізької Січі.

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

З точки зору військової історії важливе місце займають оповідання про війна Польщі і козацтва з могутньою турецькою іиперією, зокрема про битви під 1 Ісцорою 1620р. і Хотином 1621 р.У першій прославилися Михайло Хмельницький та ііого син Богдан, майбу'і ній і еіьман України, в другій - Петро Сагайдачний, під командуванням якого козацтво розіромило величезну армію турків, 3 багатьох, приблизно з десяти, оповідань сучасників найбільш докладним є щоденник Якова Собееької о, надрукований у російському перекладі з польських видань В, Антоновичем. Взагалі повість про Хотинську перемогу на/і турками стала предмсгом для багатьох історичних розвідок, монографій, літературних творін, народних поем і иерекаіів у Польщі. Твір Якова Собеського є першим за часом і найбільш важливим за своєю вірогідністю, тому що ангор бук не простим учасником подій, а займав одне з керівних місць у цій військовій кампанії, Ного щоденник був написаний у ході війни по живих слідах військових подій.

Разом з тим слід відмітній, що Хотинська кампанія в творі Собеського подана з влаї; і ивою польським сучасішкам необ\кгивнісію з перебільшенням, а часто й ідеалізацією ролі керівних кіл і війська Польської держави та затушовуванням іі знеціненням ролі козащва.

Для історії України твір Собеського має певне значення з гого погляду, іцо автор докладно описав побут, військові і цивільні риси управління, характер і звичаї козаків. Він дав манстерну харак і еристику Петру Сіїгайдачному. Проте в показові військових подій під Хоіином Собееький принизив видатну роль, яку відіграли коіаки на чолі з Сагайдачним у перемозі над чисельною, добре озброєною і випро­буваною в військових похо.'і.іх турецькою армісю.

У мемуарній літературі польських авторів історичні події відображені, як правило, з тенденційних позицій- До таких мемуарів ми можемо віднести «Щоденник походу проти козаків іаноро'іьких» (1625 р,) невідомого учасника Куруківеької кампанії, іі г.ікож щоденник ченця домініканського ордена Сім еон а Окольського про боротьбу Польщі з селянсько-козацькими рухами в 1637-1638 рр. Придушення цих повстань тут розілядаєтьен як боротьба Польщі проти домашнього, внутрішнього порога, Окольський виправдовує жорстокі криваві розправи польсько-шля хетських військ над українськими повстаннями, якими керували Павлюк, Скидан, Острянин і Гуня. До оповідань про

Історичні знання в українських землях XIV-пер. пол. XVII ст. 81

характер польсько-шляхетського панування в Україні відноситься «Щоденник Богуслана Казіміра Мапікевича» (1643 - 1649рр.).

Найбільшиіі інгерес серед мемуарів першої половини XVII ст. становить твір «Опис України»» Гійома Левассера де Боплана. Іїоплан прожив в Україні понад сімнадцять років, працюючи в Польщі інженером. Він побудував ряд військових укріплень, замків і міст. У своїй книзі іюилан уміло передав свої власні спостереження над життям і побутом українською народу, запорізького козаці на, шлнхти, міщан тощо.

Про українських козаків Боплан пише, що вони «Хоробрі побідники. загартовані у боротьбі, завжди готові по першому наказу, за тиждень, ііисгупити в поле... Не можна надивуватися, з якою сміливістю вони перепливають море... Під час плавання козаки зовсім не п'ють і-орівкуі взагалі не беруть Її з собою, а як й ю знайдеться у човні п'яний, то його отаман наказуг кинути за борт... Козаки з і ірироди сильні і рослі. люблять вбиратися, але лише тоді, коли веріаються переможцями... Не багато з них вмирає на ліжку і то в великій старости; більша частина.залиіііііг спої голови на полі чести»

Дата добавления: 2015-05-26