Паростки протодизайну у стародавній вітчизняній культурі

Культура Стародавнього світу, наприклад, надає нам відомості щодо передісторії української культури, першовитоки якої губляться у сивій давнині. Антропогенез в Україні, як свідчить археологія, відбувався відповідно до тих самих стадій розвитку людини, що й в інших регіонах Землі. Науково доведено, що в українських землях первісні люди з’явилися приблизно 1 млн. років тому (їх найдавніше поселення знайдено біля с. Королеве у Закарпатті). Найдавніші сліди перебування людини на території України відкрито також в Південному Криму (стоянки Кіїк-Коба), у Приазов’ї (Амвросіївка), у Дніпровському Надпоріжжі (Круглик), на Волині, Житомирщині та інших місцях. В Україні відомо понад 1 тис. поселень палеоліту. За середнього палеоліту (150–35 тис. рр. до н. е.) число людей на теренах України істотно збільшилося. З цього часу відомі стоянки в Криму (Кіїк-Коба, Чокурча, Старосілля), над Дніпром (Кодак), над Дінцем (Деркул), над Дністром (Молодове I).Вперіод пізнього палеоліту (35–11 тис. рр. до н. е.) майже вся територія України була заселена людьми. З цієї доби відомі стоянки на Дністрі (Молодове V), у басейні рік Горині (Городок) і Тетерева (Радомишль), на території Києва (Кирилівка), на Десні (Мізин, Новгород-Сіверський, Пушкарі, Чулатів), на Полтавщині (Гінці) та інші. У наступні епохи (мезоліту і особливо неоліту) людина наполегливо розширювала сферу своєї діяльності, опановувала територію та природні багатства, вдосконалювала знаряддя праці. Від примітивних форм збирання, полювання та рибальства вона переходить до землеробства і скотарства. Епоха бронзи (ІІ–І тис. до н. е.) та раннього заліза (з І тис. до н. е.) – це своєрідний калейдоскоп археологічних культур на терені України, вдосконалення виробничих сил і суспільних відносин. Відбуваються поділи праці: скотарство виокремлюється від землеробства (ІІ тис. до н. е.), згодом ремесло виокремлюється від землеробства (І тис. до н. е.). Матріархат змінюється патріархатом. Суспільство поділяється на класи, виникає держава.

Багато культурно-політичних хвиль прокотилося через нашу землю. Найдавніша та найвідоміша стародавня культура на терені України – трипільська (IV—III тис. до н. е.), для якої властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, побудови житла, суспільної організації. Значного рівня досягла тут і духовна культура. Пам’ятки трипільської культури поширені на середньому Подніпров’ї, Побужжі, Придністров’ї, в Галичині, Буковині, Бессарабії. Трипільці існували в той час, коли в Єгипті будували перші піраміди, а в Месопотамії розростались міста-держави з розвиненою писемністю, складними рахунками для обліку податків, іригаційними системами.

Наша земля протягом століть належала також і до антично-грецької цивілізації (VІІ ст. до н. е. – ІV ст. н. е.), хоча і не була творцем цієї культури. Ми були північною окраїною, її північним сегментом.

Культура Скіфського царства стала своєрідним сплавом місцевої культурної традиції та античної цивілізації. Доказом цього є скіфська кераміка, довершені ювелірні вироби, виконані у так званому звіриному стилі. Її шедеври – зображення на вазах з Гайманової та Чортомлицької могил, Куль-Обського кургану, гребінь з Солохського кургану, золота пектораль з Товстої могили, веретено з Соболевої могили і таке інше.

Велике переселення народів, яке мало місце в II—VII ст. н. е., не обійшло й українських земель, спричинило вторгнення сюди гунів, готів та аварів. Розгром Боспорського царства і Малої Скіфії створили сприятливі умови для широкого розселення слов’янських племен, у тому числі й на землі сучасної України (зокрема, племен зарубинецької та черняхівської культур).

Племена черняхівської кульутри – анти – мали усталені торговельні та культурні зав’язки з Римом що було важливим чинником розвитку культури племен на землях антів. Чималий вплив на антів у галузі військової техніки та організації справили племе­на готів, що жили на півдні України.

Саме з цього періоду й розпочинається справжня історія України, історія культури її народу. М.С. Грушевський виводить українців з антів: “Отсе й були наші українські племена, – пише він в “Ілюстрованій історії України”, – що зайняли тоді вже побереже Чорноморське від Дністра до Азовського моря і вперве тут виступають в історичних джерелах окремо під назвою “антів”. Найдавніша звістка, яку про сих антів переказують нам візантійські письменники, належить до кінця IV віку, зараз по гунській бурі, і се те, що зветься початком історичного життя наших племен”[1].

Дата добавления: 2015-05-26