Декоративне мистецтво Київської Русі. Книжкова графіка

Високий рівень розвитку міського ремесла та торгівлі, особливості містобудування, архітектури та інших сфер художньо-предметної творчості.

Нас, звичайно, у першу чергу цікавить питання співвідношен­ня техніки та мистецтва тієї доби. У найзагальніших рисах відповіддю на це запитання. є те, що археологічні знахідки показують поєднання мистецьких і технічних понять в одне ціле в наочному вигляді лише в зразках буденних предметів. Це дерев'яні житлові споруди ремісничого та торгового населення, ужиткові предмети, котрі не мали І «парадного» призначення, пам'ятки епіграфіки - берестяні грамоти. Зразки ж предме- І тів, що мали не буденне призначення, показують нам домінування в цих предметах спеціально виконаних прикрас, котрі неначе «накладаються» на консолідовану технічно-мистецьку основу.

Так, першу сутність (органічну, виразну з'єднаність художніх і технічних понять) демонструють нам відкопані археологами дубові балясини, наличники, деталі сходів тощо, котрі дають деяке уявлення про тектонічне формотворення цих речей, де з глибош ким розумінням матеріалу використовувалися природні якості деревини. До ілюстрації! функціональної архітектурно-протодизайнерської сутності належить також те, як розташовувалися споруди. Вони розташовувалися з додержанням правил «прозору». Цими правилами заборонялося затуляти сусідам вид на природу, вулиці та будівлі, що були орієнтирами забудови.

Правила забудови було сформульовано в так званій «Кормчій книзі»{найдавніший з відомих списків такого роду походив з XIII століття) -збірнику законів, що містив у собі як давньоруські, так і візантійські законоположення про містобудування. Але в міській забудові були відсутні монотонність і скупченість, чим давньоруські міста відрізнялися від багатьох середньовічних міст Візантії, Заходу та Сходу.

У цілому ж ми маємо дещо викривлене уявлення про предметне середовище тих часів, що навіяне нам ілюстраціями з книг історії мистецтва. У більшості з них розгля­даються тільки кам'яні споруди, від чого можна подумати, що вони являли собою масу. Насправді ж вони були поодинокими у забудові міста, де масою являлося дерев'яне середовище.

Так само і пам'ятками предметів вжитку, усіляких знарядь, реманенту, одягу тощо. До книжок з історії мистецтв потрапляють здебільшого ті з названих предметів, котрі мають прикраси, декор. Натомість предмети, котрі декору на мають, до мистецтвознав­чих книг чомусь майже не потрапляють. А от якраз серед них можна знайти зразки, котрі містять у собі висококласні приклади дизайнерського, функціоналістсько-естетизованого мислення наших предків.

Декорування ж у вигляді орнаментів та інших прикрас пояснює нам світоглядні засади предків. Воно виявляє шляхи, котрими рухалися майстри у своєму бажанні створювати речі значущі, важливі і корисні для тих, хто ними користуватиметься. Виявляє композиційно-технологічні прийоми, що дозволяли досягти цього. Тож придумування декорів також належить до сфери дизайнерського мислення.

Декоровані протодизайнерські твори, які в сучасній українській мові прийнято позначати словосполученням «декоративно-ужиткове мистецтво», розкривають риси давньоруської естетики, а також багатовікові художні традиції східних слов'ян. Разом з тим у декоративно-ужитковому мистецтві знайшли відображення риси світово­го мистецтва тих часів, оскільки завдяки торгівлі до Київської Русі потрапляли численні художньо-ремїсничі вироби з інших країн. І відбувалося це ще задовго до прийняття християнства та посилення впливу візантійського мистецтва.

Прикраси міцно входили в побут стародавніх русичів. За язичеських часів предмети покривалися магічними зображеннями та орнаментами, щоб відганяти зло. Так, напри­клад, на одязі орнаментом прикрашали ті місця, де з нього виходило тіло, - рукави, коміри, подоли. Усі елементи декору походили від народних уявлень та вірувань, що склалися протягом багатьох століть. Більшість з них належала до аграрно-магічних символів. Життєва сила природи уособлювалась у зображеннях паростків, квітів, дерев життя, а також міфічних істот, що оберігали людей і посіви: грифони, семаргли, віщі птахи, русалки. Життєва сила репрезентувалася й зображеннями богів, особливо весня­ної богині Лади і Даждьбога, який створив землю та людей.

Серед пам’яток художньої різьби по каменю, що прикрашали храми і палаци, найбільшу увагу привертають різьблені плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу. Одинадцять таких плит збереглося на хорах Софії Київської. Вони вкриті вишуканою художньою різьбою рослинно-геометричного орнаменту, доповнену геральдичними зображеннями орлів і риб. Зразком для київських майстрів кінця X – початку XI ст. правили різьблені вироби з праконеського мармуру, що добре видно на прикладі шиферного саркофага із Десятинної церкви. За характером орнаментальних мотивів він має багато спільного з мармуровим саркофагом Ярослава Мудрого.

Цікавою пам’яткою давньоруської пластики є барельєф, на якому зображено богоматір Одигітрію з дитям. Він знайдений серед руїн Десятинної церкви і, напевно, був виготовлений місцевим майстром для оздоблення її фасаду. Збереглися різьблені шиферні плити в Спаському соборі Чернігова. їхній орнамент складається з ромбів та кіл і стилістично нагадує кавказьку різьбу.

Виключний інтерес становлять п’ять шиферних плит із тематичними рельєфами: три – з Михайлівського Золотоверхого монастиря і дві – з Києво-Печерського. На михайлівських плитах зображені вершники – “святі воїни”, покровителі київських князів. Рельєфи виконані з великою майстерністю. Зображення вершників водночас декоративні та динамічні. На плитах, знайдених у Печерському монастирі, передані популярні на Русі античні сюжети.

Близькими до софійських були плити з огорожі хорів Успенського собору Печерського монастиря. Визначним досягненням давньоруських різьбярів по каменю є невеличкі іконки. Найчастіше на них зображені перші руські святі Борис і Гліб, а також Дмитрій Солунський, Богородиця, Спас, св. Миколай тощо. Популярним був сюжет “Увірування Фоми” – мініатюрна іконка з ним зберігається в Національному історичному музеї України. Вона зі світлозеленого каменю – стеатиту, зверху позолочена. На лицьовому боці рельєфу зображено дві фігури: Христос у фронтальній позі, який показує свої рани Фомі, і Фома, що схилився до Христа. Обличчя, руки, ноги і одяг фігур відзначаються тонким проробленням деталей, м'якістю ліній.

Давньоруські майстри виготовляли полив’яні декоративні плитки для підлог храмів і палаців. Плити мали різну форму, але найчастіше були квадратними, прямокутними, трикутними. Лицьова поверхня звичайно вкривалася брунатною, зеленою, жовтою або синьою поливою. На основному тлі робився геометричний, у вигляді дужок, або рослинний орнамент. Мотиви прості: хвилясті лінії, петлі і кільця – стилізовані рослинні форми. Найяскравіші зразки плиток знайдено в Білгороді, а залишки їх виробництва зафіксовані у Вишгороді, Білгороді, Василеві на Дністрі.

Цікаві декоративні керамічні плитки походять з Галицької землі, знайдені неподалік від Успенського собору, на території так зв. Золотого Току. Вони унікальні і, на відміну від більшості давньоруських, виконані у невисокому рельєфі і віднесені дослідниками до двох основних типів: з рамкою навколо зображення і без рамки або обрамлення. На рельєфних плитах і типу зображені грифони, прямокутна сітка, “ялинка”, рослинні мотиви. На плитках другого типу – переважно зображення русалки, орла в геральдичній позі, птахів, грифонів.

Декоративно-прикладне мистецтво. Надзвичайно високого рівня розвитку досягло в Київській Русі прикладне мистецтво. Особливістю давньоруського прикладного мистецтва було співіснування елементів язичницької і християнської симоволіки на предметах побуту, прикрасах, зброї, металевому й керамічному посуді, різьбленні по кості. Можна думати, що язичницькі сюжети і символи на виробах прикладного мистецтва Х–ХІІІ ст. несли в собі не тільки декоративну, а й магічну охоронну функцію.

Орнаментальні композицїі, здебільшого, складалися з “дерева життя”, крилатих чудовиськ з пташиною або собачою головою, двома лапами і крилами, птахів сиринів (віл-русалок), жіночих голівок у кокошниках, рогів тура тощо. Так, на київській золотій емалевій діадемі ХІ–ХІІ ст. з деісусним чином поруч з апостолами зображені дівочі голівки й “дерево життя”.

Період України-Русісформував нового замовника на предмети прикладного мистецтва – князівсько-дружинна верхівка, купецтво, сільська адміністрація (старости). Зокрема, за влучним визначенням П.П. Толочка, “прибутки” від київських володінь “стікались у міста і матеріалізувались там в князівських палацах, храмах, предметах розкоші, озброєнні дружини”, зосереджувалися в князівських садибах.

Запровадження християнства призвело до масового виробництва речей християнського культу – хрестів, іконок, медальйонів тощо. Скажімо, наприкінці X ст. у Києві (біля Овруча) розпочався видобуток пірофіліту, з якого майстри-ювеліри виготовляють хрести-енколпіони, медальйони із зображенням святих, образки, ливарні форми. З довізного і місцевого бурштину виготовляють намиста, хрести, оправи ікон. Запозичені із Візантії образи і декор набувають місцевого забарвлення, і поступово формується нова, християнська і світська, іконографія творів мистецтва. Так, до найоригінальніших енколпіонів можна віднести вироби із зображеннями святих Бориса і Гліба, і це збігається із формуванням культу цих святих і як цілителів, і як воїнів-заступників. Появу перших таких глібо-борисівських енколпіонів датують часом правління Святослава Ярославича в Києві (1073–1077 рр.). Як уже зазначено, здебільшого сакральний характер мало каменерізне мистецтво, у тому числі архітектурні деталі для храмів, а також дрібна пластика з каменю переважно з християнськими сюжетами.

До найцікавіших категорій виробів давньоруських майстрів належать також амулети-змійовики, які часто знаходять під час археологічних розкопок давньоруських міст і городищ.

На лицьовому боці змійовиків – християнське зображення, а на зворотному – відповідна зміїна композиція. Змієподібна композиція, як і сам тип амулета-змійовика, мають візантійські джерела. Сполучення християнського і язичницького мотивів відображає ідею боротьби зі злом того чи іншого популярного святого, насамперед архангела Михаїла. Для України типові також зображення на лицьовому боці Богоматері Розчулення, Феодора Стратилата, Козьми і Даміана. В XIII ст. на Південній Русі поширюються змійовики із зображенням Бориса і Гліба.

Серед декоративних виробів з перегородчастих емалей, що прикрашали золоті вироби, найвідомішим є напрестольний хрест Єфросинії Полоцької, згідно з написами, виготовлений Лазарем Богшею в 1161 р. На лицьовому боці хреста збереглося 11 пластин з трьома центральними фігурами: Христом, Богоматір’ю та Іоанном Предтечею. На нижньому стволі хреста збереглися зображення патрональних святих замовника: княжни Єфросинії, її батька Георгія, матері Софії. На зворотному боці – також зображено святих, серед яких найкраще – Іоанна Хризостома. Образи хреста характеризуються багатством ракурсів, свободою жестів, геометричне строгою або більш живописною манерою розташування перегородок і комбінації окремих елементів.

Унікальним творінням давньоруських емальєрів XII ст. є золота діадема із с. Сахнівка Черкаської області. Вона має сім кіотців, шість з яких прикрашені рослинним орнаментом, на центральному зображується сцена “Вознесіння Александра Македонського”. Сюжет цей був популярним у середньовіччі, особливо імпонуючи державним можновладцям.

Вироби художнього ремесла Київської Русі відзначались високим технічним і технологічним рівнем й користувались попитом не лише на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Речі, що вийшли із майстерень Києва, Новгорода, Галича, Чернігова та інших давньоруських міст, зустрічаються під час археологічних розкопок практично в усіх європейських країнах.

Поява мистецтва книжкової мініатюри, як уже зазначено,співпадає з появою найдавніших писемних пам’яток.

Паростки протодизайнерької активності проростали і в іншій галузі - графічній. Книжкова графіка Київської Русі дає можливість досліджувати саме місцеві особли­вості художніх зображень на площині. Адже якщо ікони можна було привозити з Візантії, а мозаїки та фрески виконувати руками грецьких майстрів, то книги треба було або перекладати, або писати своєю мовою. З цієї причини кожна сторінка книги візуально організовувалася тільки місцевими писцями-художниками, хоча, звичайно, вони мали можливість тримати перед собою візантійські оригінали. У ті часи заклада­лися підвалини опрацювання графічних силуетів кириличних шрифтів у різних варіа­ціях, котрі, еволюціонуючи, дійшли крізь століття до спеціальної галузі сьогоднішнього графічного дизайну - шрифтової графіки.

Предтеча графічного дизайну у вигляді книжкової мініатюри є показовою ще й у тому плані, що в ній у мініатюрних масштабах відбувався синтез різних видів предметно-художньої творчості, що допомагало осмисленню його як цілісного всеохоплюючого язища. Так, наприклад, у «Остромировому євангелії», написаному в 1056-1057 роках, орнаменти довкола зображень подібні до орнаментів Софійського собору і, певно, мають спільним джерелом орнаменти візантійських та болгарських рукописних книг.

Найбільшою ж особливістю мініатюр «Остромирового євангелія», як відзначають усі дослідники, є їхня близькість до славетних київських перегородчастих емалей. Поступово книжкова графіка набуває нових рис. Малюнки стають підкреслено графіч­ними. Спостерігаємо це в пам'ятках «Юрієве євангеліє» (1120-1128 рр) та «Добрилове євангеліє» (1164).

Видатним явищем книжкової графіки і одним з найцінніших документів історії матеріальної та духовної культури Київської Русі є Радзивіллівський літопис. Його було складено на початку XV століття, але він є копією Володимирівського ілюстрованого літописного зводу 1206 року. Майстри XV століття, які копіювали малюнки XIII століття, робили деякі доповнення, привносили дещо зі своєї епохи, проте у своїй основі мініатюри зберегли характер графічного мистецтва ХІІ-ХНІ століть. Вони дають неоці­ненні відомості про архітектуру і «середовищний дизайн» Київської Русі, про зразки «предметного дизайну» - одяг та зброю, речі домашнього вжитку тощо, вони самі являють собою зразок «графічного дизайну» тієї доби.

Рукопис з кольоровими ілюстраціями називався “лицьовий”. Крім сюжетних ілюстрацій, книги багато орнаментувалися.

Першою з тих, що дійшли до нас, ілюстрованою книгою є “Остромирове Євангеліє”, виготовлене в Києві дияконом Григорієм і його помічниками у 1056–1057 pp. для новгородського посадника Остромира. Текст на пергамені у два стовпці виконано великим уставом, прикрашено художніми заставками, великими ініціалами, а також трьома чудовими мініатюрами євангелістів Іоанна, Луки і Марка. Четвертого євангеліста, Матфея, немає, але для малюнка був залишений чистий аркуш. За манерою виконання, кольоровим і орнаментальним вирішенням мініатюри нагадують київські перегородчасті емалі. В них відчувається рука видатного майстра (можливо, двох). Зберігши традиційну іконописну форму, художник посилив психологічну трактовку євангелістів. Він зобразив їх у момент духовного осяяння. Художні заставки тексту перегукуються з фресковим орнаментом Софії київської, мають спільним джерелом орнаменти візантійських і болгарських книг.

“Лицьовим” є знаменитий “Ізборнік” Святослава (1073 p.), створений для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. Книга відкривається цікавим розворотом, на лівому боці якого зображений князь Святослав із родиною, на правому – Спас на престолі. На третьому листі зображено орнаментований триверхий храм, далі – чотири портретні мініатюри. Найбільше зацікавлює мініатюра з першим давньоруським груповим портретом реальних людей. На ній – Святослав Ярославич у синьому плащі-корзні, отороченому золотою лиштвою. На голові князя – шапка з хутряною опушкою. Княгиня одягнута в білу сукню з широкими рукавами. Голову її покриває платок. Сини Святослава – Гліб, Олег, Давид, Роман і Ярослав – у червоних кафтанах, перехоплених пасками. По тексту “Ізборніка” розкидані красиві заставки, ініціали, виконані золо-|том і фарбами. На берегах – знаки зодіака: Діва, Стрілець, Рак, Єдинорог тощо.

Найближчою аналогією до групового портрета родини Святослава є мініатюри із “Трірського псалтиря” (1078–1087 pp.), написаного для трірського архієпископа Егберга. Пізніше книга перейшла у власність Гертруди – дружини великого князя Ізяслава Ярославича. На її замовлення псалтир доповнили кількома вихідними мініатюрами. На одній із них – портрет сина Ізяслава і Гертруди Ярополка та його дружини Ірини, а також самої Гертруди, яка припала до ніг св. Петра. Високою майстерністю відзначаються мініатюри “Різдво Христове”, “Розп’яття”, “Христос на троні”, “Богоматір на троні”. На берегах книги розміщено малюнки знаків зодіака. Це Стрілець в одязі руського воїна, Діва – червонощока руська дівчина в кокошнику, Водолій із роздутими щоками та ін.

“Юр’єве Євангеліє” (1120–1128 pp.) як порівнювати його з “Остромировим” і “Мстиславовим”, виглядає скромно. Воно написане для новгородського Юр’євого монастиря Федором “Угринцем” і прикрашене 65 ініціалами та заставками, виконаними з неабиякою фантазією і майстерністю. Ініціали у вигляді людей, фантастичних звірів і птахів, плетива рослинного орнаменту нагадують сюжети на київських браслетах-наручах, чернігівських кам'яних рельєфах.

Чудовою пам’яткою мистецтва “книжного строения” є “Радзивіллівський літопис”. Його 618 кольорових мініатюр – своєрідна художня енциклопедія історії і культури того часу. Вони виготовлені в XV ст., але з давньоруських оригіналів кінця XII –початку XIII ст., багато з яких пов’язані не тільки з Володимирським лицьовим зводом 1212 р., а й з низкою київських літописів. Дякуючи пензлю невідомих художників, які користувалися лаконічною та об’ємною мовою символів, ми маємо можливість заглянути в живу історичну дійсність Х–ХШ ст. [2]

Отже, ґенеза християнства як світової ідеологічно-культурологічної системи – це складний, різноплановий та багатолінійний процес. Виникши понад двох тисяч років тому як ідеологія бідняків і принижених, згодом християнська церква стала основним чинником розвитку політичних та соціокультурних процесів у світі. Християнство постало як наслідок все більшої соціалізації життя, коли людина з мікроколективу стала виростати до соціуму. Достатньо згадати, що “середньовічне організоване християнство”, створивши європейський християнський простір, по суті, заклало підвалини сучасної західноєвропейської культури. Вплив церкви понині відчувається в усіх галузях культури: в науці й освіті, літературі та мистецтві, у побутовій культурі та поведінці людини.

Отже, сфера художньо-матеріальної культури Київської Русі була розвиненою і повною. Напередодні монголо-татарської навали новий стилістичний напрям, що виникає в давньоруських містах, характеризується відходом як від візантійської традиції, так і від романських рис, У середовищному мистецтві, художньо-ремісничій продукції та графічному мистецтві посилюються риси, що зближують їх з народними художніми традиціями. Водночас спостерігаються прикмети готичного стилю Європи, мистецтва Грузії, Вірменії та Балкан.

Це все відбивалося на творенні найрізноманітніших предметів давньоруськими ремісниками. Коли археологи розкопували київські житла тієї доби, то виявилося, що майже в кожному з них була якась реміснича майстерня: один господар займався ливарством, інший - ковальством або виробляв керамічний посуд. Часом траплялося, що господар займався одразу кількома ремеслами. Під час розкопок було знайдено горна для плавлення скла, випалювання керамічних виробів тощо. Ремісники Києва демонстрували тоді найвищий клас розвитку середньовічного ремесла. У всіх розкопа­них археологами майстернях залишилися матеріали, заготовки, уламки бракованих виробів, готові для продажу речі та інструменти господаря. Усі ті оселі та їхні господарі загинули в страшні грудневі дні 1240 року.

Таким чином, науці достеменно відомо, що напередодні монголо-татарської навали Київська Русь була однією з високорозвинених держав середньовічної Європи, котра сформувала високу культуру художньо-ремісничого виробництва. Тодішні ремісники мали велике вміння поєднувати утилітарне й естетичне начала у творенні матеріальних предметів. Це було прямою предтечею дизайнерської проектної діяльності.

На жаль, та висока культура була розбита вщент малокультурними, але агресивними, дуже азійськими людьми. Після того оговтатися і, розвиваючись, знов посісти провідне місце в Європі побита монголами культура такі не змогла. І нині поки що не може.

Дата добавления: 2015-05-26