Полегшення митних процедур 2 страница

 питання моменту виникнення права власності. З цього питання виникла презумпція – якщо річ була придбана в одній державі, то моментом виникнення права власності є відповідний акт здійснення купівлі-продажу. Але з цим принципом пов’язане питання про ризик випадкової загибелі речі при перевезенні. Питання про загибель речі вирішується з урахуванням, коли виникло право власності на річ за національним законодавством. При вирішенні цього питання застосовують прив’язку закону місця знаходження речі (тобто питання вирішується за законом держави, де ця річ знаходиться). Але як застосувати цей право у відкритому морі або коли важко визначити місце перебування речі (товар, який знаходиться в дорозі)? – за угодою сторін;

 застосовуються чотири прив’язки – право держави відправлення, право держави призначення, право держави зупинки, право держави перевізника. Загальної відповіді на те, яку саме прив’язку слід застосовувати у міжнародному приватному праві не існує. В результаті застосовують подвійну колізійну прив’язку – основну й ту, яка є найбільш прив’язаною до основної;

 у випадку локалізованого майна. Це питання розуміється у двох сенсах: важкість локалізації, коли майно знаходиться за межами національного правового регулювання (концепція удаваної локалізації – щодо питань, які виникають щодо якогось твору, твір локалізується з автором, тобто за громадянином певної держави) й безтілесне майно. Щодо винаходу локалізація відбувається за правом держави, яка видала патент;

 ризик випадкової загибелі речі. Загальне правило – ризику випадкової загибелі речі переходить на покупця з моменту виникнення у нього права власності на цей товар. Виключення – у випадках прострочення передачі або прострочення прийому товару ризик несе сторона, винна у простроченні.

Гаазька конвенція про закон, що застосовується до переходу права власності на рухомі матеріальні речі (1958). Конвенцію побудовано на праві зобов’язального Статуту, але вона чинності не набрала.

3. Деякі зауваження щодо власності колишнього СРСР за кордоном

Нині за кордоном знаходиться 6 видів майна колишнього СРСР:

 майно держави та її органів;

 вклади держбанку та зовнішньоторговельного банку СРСР;

 експортні товари;

 судна й літаки, які в момент проголошення незалежності України знаходились за кордоном;

 майно, яке залишилось за кордоном після здійснення націоналізації;

 активи, що перейшли до СРСР як репарації після другої світової війни.

Вищезгадане майно постійно збільшується. У грудні 1995 року уряд Російської Федерації видав Постанову №1211 про інвентаризацію власності РФ за кордоном. Інвентаризація – перерахування власності. За Постановою держкоммайну РФ доручено, за домовленістю із зацікавленими федеральними органами затвердити методику, яка б установлювала порядок оцінки зазначеного майна. Ця методика все ще залишається незатвердженою. Ще у 1992 році була укладена спеціальна угода про розподіл усієї власності колишнього СРСР за кордоном, в якій передбачалась доля (%) кожної держави-наступниці СРСР. Українська доля складала 18,2%.

Тема 7. Захист аворських та суміжних прав у міжнародному приватному праві

1. Поняття авторських прав. Немайнові й майнові права авторів.

2. Авторські та суміжні права.

3. Захист прав іноземців у національному законодавстві України.

4. Захист прав громадян України за кордоном.

5. Деякі зауваження щодо інтересів виробників фонограм.

1. Поняття авторських прав. Немайнові й майнові права авторів

Треба розмежовувати авторські й суміжні права та права промислової власності, що у сукупності становлять право інтелектуальної власності.

Спочатку права інтелектуальної власності розглядалися в руслі необхідного захисту інших осіб від зловживання правом автора. У часи французької революції з концепцією природного права виникла концепція інтелектуальної власності – право творця на результати своєї інтелектуальної діяльності.

В авторському праві принцип “ Lex rei sitae ” (прикріплення права до речі), розривається. Авторське право має територіальний характер дії й діяло лише на території держави, на якій був створений твір. Постала необхідність відновлення й застосування права власності на території двох й більше держав (здійснення прикріплення права власності до речі). Й вирішили створити територію, в якій би відбувалось прикріплення права автора до речі.

Інакше можна сказати, що авторське право діє на території суверена, де твір створений. Для захисту твору на території іншої держави цій державі необхідно прийняти певні нормативні акти, щоб на її території охоронялись авторські права цього автора.

Відмінності авторського права від речового:

 територіальна сфера дії;

 авторське право розщеплюється на два види:

 майнові права авторів – підкоряються загальним принципам права власності;

 немайнові права – певний статус, який є підставою виникнення права власності (ще до створення твору автор здійснює певні дії, щоб цей твір з’явився). Немайновими правами є:

 право авторства на твір;

 право використовувати твір або надавати право на його використання іншим особам, але за своїм ім’ям, під псевдонімом або анонімно;

 право на обнародування твору;

 право на захист твору – застосовується режим твору, який не охороняється. Наприклад, американець привіз в США французький твір й видав англійською мовою, але він має видати цей твір лише під ім’ям французького автора;

 право на захист репутації автора;

 особливим право є право на доступ до своїх творів образотворчого мистецтва – рішення, за якими це право автора захищається зводиться до доступу автора до твору, якщо той знаходиться у приватній колекції.

 поряд з авторським правом і у зв’язку з ним виникають суміжні права. Вони мають дві особливості:

 ґрунтуються на використанні чужих авторських справ;

 тим не менш виникають як наслідок творчої діяльності. У підґрунті цієї різновидності творчої діяльності лежить право на використання вже обнародуваних творів літератури й мистецтва.

2. Авторські та суміжні права

Суміжна права ґрунтуються на якомусь вже створеному творі й на авторському праві інших осіб. Авторські й суміжні права захищаються одночасно, приймаються спеціальні засоби захисту й авторських й суміжних прав, які спрямовані на максимальне обмеження територіального характеру дії.

Право авторства на текст пісні – авторське право. Автор музики, який її пише на основі тексту пісні має суміжні права. Суміжні права також буде мати виконавець цієї пісні (музики й тексту).

3. Захист прав іноземців у національному законодавстві України

В Україні дії Закон “ Про авторські та суміжні права ” від 23 грудня 1993 року. У статті 2 Закону зазначено: “Законодавство України про авторське право і суміжні права складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, що охороняють особисті (немайнові) та майнові права осіб, яким належать авторське право і суміжні права”.

За статтею 8 охорона особистих (немайнових) та майнових прав надається:

1) “авторам незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких уперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об’єктивній формі на території України. Стаття 4 Закону: “опублікування (випуск твору у світ) – випуск в обіг примірників твору чи фонограми за згодою автора або іншої особи, яким належать авторське право та суміжні права, у кількості, що задовольняє розумні потреби публіки шляхом продажу, здачі в найом, публічного прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння примірником твору або фонограми. Під опублікуванням розуміється також надання доступу до твору, фонограми через електронні системи інформації”;

2) авторам, твори яких уперше опубліковані в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора;

3) авторам, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.

Авторам, незалежно від громадянства, твори яких уперше опубліковані або не опубліковані, але вони знаходяться в об’єктивній формі на території іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних договорів України”.

Тут мова йде про іноземців, які не мають постійного місця проживання на території України – права цієї категорії осіб в Україні мають два види режиму:

 коли Україна має з державою іноземця або державою постійного місця проживання іноземця відповідний міжнародний договір (або твір підпадає під захист Бернської конвенції);

 в інших випадках застосовується режим творів, що не охороняються.

Головний принцип суміжних прав – охорона суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом. Виконавці творів здійснюють свої права без нанесення шкоди автору твору.

Використання виконавцями авторських прав інших осіб не потребує ніяких формальностей (не треба укладати договір).

Критерії надання охорони суміжних прав виконавців, виробників фонограм й організаторам мовлення (стаття 32 Закону Критерії для надання охорони суміжних прав):

1. Права виконавців охороняються відповідно до цього Закону, якщо:

1) виконання вперше мало місце на території України;

2) виконання зафіксовано на фонограмі, що охороняється згідно з цією статтею;

3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється згідно з цією статтею.

2. Права виробників фонограм охороняються відповідно до цього Закону, якщо:

1) виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;

2) фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі;

3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

3. Права організацій мовлення охороняються цим Законом, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.

4. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України.

4. Захист прав громадян України за кордоном

У переважній більшості держав авторські права іноземців визнаються лише у випадках, коли держава-громадянства автора є учасницею відповідного міжнародного договору або на підставі взаємності.

Щодо двосторонніх договорів існує договір між Україною й Білоруссю, Україною й Угорщиною.

Багатосторонні договори

Першим багатостороннім договором з авторських прав була Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів (1886). За Бернською конвенцією створено Бернський союз. Україна 13 березня 1995 року приєдналася до Бернської конвенції. Зараз членами Конвенції є більше 128 держав. За Конвенцією адміністративні функції виконує Всесвітня організація інтелектуальної власності.

Громадянин будь-якої держави-союзу, перебуваючи в іншій державі-союзу, користується тими функціями, які надаються у цей час або будуть надані у подальшому законами цих держав своїм громадянам, а також правами, що надаються за цією Конвенцією окремо.

За Конвенцією захист прав громадян пов’язується з державою першого опублікування твору. Якщо твір опубліковано не в державі-союзу, але протягом 30 днів він був опублікований у державі-члені Конвенції, то ця держава буде вважатися державою першого опублікування твору.

За Конвенцією авторське право автора захищається усе його життя, а також 50 років після його смерті. В Німеччині цей термін складає 70 років після смерті автора. У Конвенції міститься наступне застереження щодо застосування більш пільгового законодавства, тому в Німеччині, наприклад, буде діяти термін у 70 років, а не у 50. А в інших державах, де цей термін становить менше 50 років, буде діяти правило щодо застосування строку дії захисту в 50 років.

Принципами авторського права є:

 принцип надання національного режиму;

 принцип “автоматичної охорони” – на території держав-членів Конвенції повинні бути виконані всі формальні вимоги щодо охорони прав автора;

 принцип “незалежності охорони прав від громадянства держави, де ця охорона вимагається” – даний принцип поширюється тоді, коли у державі-походження твору охорона не надається;

 принцип географічного критерію – пов’язаний з першою державою опублікування твору.

Дана Конвенція має зворотну силу, тобто держави, які приєднались до Конвенції на час приєднання повинні захищати всі твори, які були видані раніше у цій державі.

Другим документом є Всесвітня конвенція про авторське право (6 вересня 1952) розроблена під егідою UNESCO. Конвенція набула чинності 16 жовтня 1955 року. Україна ратифікувала 23 грудня 1993 року, з 3 листопада 1995 року набула чинності для України.

Принципи побудови Конвенції 1952 року:

 зворотної сили немає, строк охорони авторських прав відбувається усе життя автора, а також 25 років після його смерті;

 містить відсилання до національного законодавства певної держави й містить більше процесуальних норм, а не матеріальних;

 закріплено право на переклад твору – якщо автор твору згоди на його переклад в іншій державі не дав, то перекладати твір можна, але лише у разі направлення гонорару цьому авторові.

Третім документом є угода 12 держав-членів СНД від 24 вересня 1993 року про співробітництво в галузі охорони авторського права й суміжних прав. 27 січня 1995 року Україна ратифікувала угоду, 6 травня 1996 року набула для України чинності.

За угодою держави-члени прийняли на себе зобов’язання за Всесвітньою конвенцією щодо застосування цієї Конвенції у своїх державах щодо творів, які були видані як після 1887 року так і тих, що були видані раніше цього терміну й розповсюдили національний режим охорони цих творів.

Держави зобов’язались імплементувати у своєму законодавстві положення Всесвітньої конвенції.

Тема 8. Охорона прав на об′єкти промислової власності

1. Визначення й основні поняття права промислової власності.

2. Охорона прав іноземців в Україні.

3. Захист прав українських суб’єктів промислової власності.

4. Охорона нових сортів рослин.

5. Ліцензійні угоди.

6. Договір про передачу науково-технічної інформації. Передача “ноу-хау”.

1. Визначення й основні поняття права промислової власності

До прав промислової власності належать результати науково-технічної діяльності. Права промислової власності – сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в результаті створення, оформлення й використання результатів науково-технічної творчості.

На універсальному рівні щодо прав промислової власності існує 21 Конвенція.

Першою була Конвенція про заснування ВОІВ (14 липня 1967), за якою об’єктами промислової власності є:

 винаходи у всіх галузях людської діяльності;

 наукові відкриття;

 промислові зразки;

 товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування й комерційні позначення;

 захист проти нечесної конкуренції;

 усі інші права, що відносяться до промислової діяльності або наукових галузей.

В Україні існує Закон “ Про охорону прав на винаходи й корисні моделі ” (15 грудня 1993), за яким винаходом визнається технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоспроможності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності).

Корисна модель – нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою.

Промисловий зразок – нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд й придатне до відтворення промисловим способом. За Законом України “ Про охорони прав на промислові зразки ” промисловим зразком є форма, малюнок, розфарбування або їхні поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу й призначенні для задоволення естетичних й ергономічних потреб. Ергономіка – форма надання якості.

Знаком є за Законом “Про охорону прав на знаки для творів й послуг” словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їхні комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи у поєднанні кольорів.

Корисна модель за законом – конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності.

Визнання пропозиції винаходом або корисною моделлю здійснюється за допомогою патентів, знаків – за допомогою свідоцтва. Форма й порядок видачі патентів й свідоцтв визначається національним законодавством.

За патентною чистотою визначається чи не підпадає товар, який перетинає кордон під дію патентів, які належать третім особам.

Патентне відомство – наприклад, є винахід, але немає рішення про його охорону. Застосовується принцип територіальності й географії. Тобто для захисту виробу в іншій державі авторові треба одержати патент на цей виріб у цій (другій) державі. Тобто у випадку прав промислової власності право не слідує за винаходом, а це право виникає кожний раз у кожній державі заново.

2. Охорона прав іноземців в Україні

У всіх конвенціях є спільною стаття 4 – права іноземних та інших осіб. Ця стаття має дві частини:

 іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цим законом, згідно з міжнародними договорами України чи на основі принципу взаємності;

 іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне місце проживання поза межами України, у відносинах з Відомством (Державний патент) реалізують свої права через представників, зареєстрованих згідно з положенням про представників у справах інтелектуальної власності, яке затверджується Кабінетом міністрів України.

На виконання цих положень 10 серпня 1994 року Кабінет міністрів прийняв Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), яке діє в редакції від 27 серпня 1997 року. Пункт 2 цього Положення – патентний повірений надає фізичним та юридичним особам допомогу й послуги, пов’язані з охороною прав на об’єкти права інтелектуальної власності, представляє інтереси зазначених осіб у державному патенті й установах, що належать до сфери його управління, а також у судових органах, кредитних установах й у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами.

Повірений має бути громадянином України, який постійно проживає в Україні й задовольняє вимоги, передбачені цим положенням. При розгляді заяв іноземців на отримання патентів застосовується загальне правило національного законодавства України, в якому на цей момент ніяких особливих прав не передбачено.

Товарні знаки – за статтею 16 Закону використанням знака визнається його застосування на товарах й при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках й ярмарках, які відбуваються на території України, у проспектах, рахунках, на бланках та іншій документації, пов’язаній з введенням зазначених товарів та послуг у господарський обіг.

Свідоцтво дає право власникові заборонити використовувати іншим особам зареєстрований знак без його дозволу.

В 1997 році між РФ й Францією досягнута домовленість щодо того, що при експорті російських напоїв не будуть використовуватися назви “шампанське” й “коньяк”.

3. Захист прав українських суб’єктів промислової власності

Головною є Паризька конвенція про охорону промислової власності (20 березня 1883), яка переглядалася багато разів й діє у Стокгольмській редакції 1967 року. Цього року 14 липня прийнята Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Набула чинності 26 квітня 1970 року, ратифікована Україною 30 вересня 1968 року.

Сьогодні у Паризькій конвенції беруть участь 143 держави, але вони пов’язані між собою Паризькою конвенцією різних редакцій. Але Конвенцію про створення ВОІВ ратифікувало менше 143 держав.

Недоліком паризької Конвенції є те, що вона не кодифікувала патентне законодавство, а Конвенція про створення ВОІВ провела деяку кодифікації щодо цього питання. Паризька конвенція удосконалює захист виключних прав у сфері інтелектуальної власності. За Конвенцією створено Паризький союз держав.

Перевагами союзу є:

 надання фізичним та юридичним особам держав-учасниць національного режиму. Це право не може бути обмежено ні відсутністю місця проживання або місця знаходження у державі, де охорона запитується;

 введено право конвенційного пріоритету – у особи, яка надала заяву на отримання патенту в одній державі-члена союзу, протягом 12 місяців (на винаходи й корисні моделі) й 6 місяців (промислові зразки й товарні знаки) зберігається право надати таку ж заяву в іншій державі-союзу. Наприклад, дві особи подали заяву на отримання патенту, перша особа надала таку заяву протягом 3 місяців, а інша – протягом 6 місяців й у результаті, конвенційний пріоритет виникає у особи, яка подала заяву протягом 3 місяців;

 тимчасова охорона винаходів та деяких інших об’єктів промислової власності на міжнародних виставках – експонування виробів на офіційних виставках, що мали місце на територіях держав-союзу, не зашкоджує новизні винаходу й не перешкоджає подальшому патентуванню такого експонату у будь-якій державі-члену союзу.

В рамках СОТ прийнята угода про охорону позначень місць походження товарів. Створена класифікація місць походження товарів, за якою охороняється приблизно 780 місць. Стаття 2 угоди містить зобов’язання – держави-члени зобов’язуються не вживати зареєстровані позначення, якщо вони є сталими й що якість товару гарантується позначенням місця походження цього товару.

В Європейському Союзі діє Європейська конвенція про патентну кооперацію (1954), за якою створено єдиний патент.

4. Охорона нових сортів рослин

Паризька конвенція (1883) у статті 2 прямо не передбачає охорону нових сортів рослин. Але у практиці й теорії склалася тенденція до відокремлення цієї сфери як особливої підгалузі права промислової власності.

2 грудня 1961 року прийнята Міжнародна конвенція щодо охорони нових сортів рослин, за якою утворено союз-держав. 23 жовтня 1978 року Конвенція була переглянута. 2 червня 1995 року Україна ратифікувала Конвенцію.

Умовами надання охорони новим видам сортів рослин за Конвенцією (стаття 3) є:

 визнання права селекціонерів, фізичних та юридичних осіб, місце знаходження яких є держава-член союзу користуватися в інших держава-членах союзу національним режимом;

 але з цього правила є виключення – національний режим надається лише у разі дотримання цими особами умов й формальностей, які запропоновані у відповідній державі своїм громадянам.

Надання національного режиму носить диспозитивний характер. Права селекціонерів застосовуються для виробництва з метою комерційного збуту, із метою пропонування для продажу й власне продажу, які здійснюються щодо матеріалу статевого або вегетативного розмноження. На це селекціонер повинен отримати дозвіл.

5. Ліцензійні угоди

Специфіка права промислової власності обумовлює те, що саме по собі право рідко використовується. Найбільш поширеною формою використання об’єктів права промислової власності є ліцензійні договори – двостороння угода, за якою ліцензіар зобов’язується передати право на використання об’єкта інтелектуальної власності іншій особі – ліцензіатові (а ліцензіат у свою чергу зобов’язується вносити ліцензіарові обумовлені у договорі платежі й здійснювати інші дії, передбачені цим договором).

Міжнародна практика виробила три види ліцензійних договорів:

 повна ліцензія – коли до ліцензіата переходять усі майнові права, що випливають із патенту, на строк дії договору. Сенс повної ліцензії полягає у тому, що цей договір подібний до договору купівлі-продажу, але на певний строк. Він значно обмежує права власника патенту й майже не застосовується;

 виключна ліцензія – надання ліцензіатові права використовувати об’єкт інтелектуальної власності. Право на використання об’єкту розщеплюється – цим об’єктом користується й ліцензіар й ліцензіат. Виключна ліцензія може бути обмежена або колом осіб або територією;

 проста ліцензія – ліцензіар передає право на використання об’єкта інтелектуальної власності іншій особі, але залишає за собою право користування й право передавати об’єкт для використання третіми особами.

В Україні ще немає положення про ліцензійні угоди.

6. Договір про передачу науково-технічної інформації. Передача “ноу-хау”

При передачу науково-технічної інформації розповсюджується сама інформація про об’єкт.

Договір про передачу науково-технічної інформації підкоряється загальним вимогам правового регулювання у державі, де укладається договір (не конфіденційна інформація) й може захищатися у державному порядку – у судах.

Передання “ноу-хау” не може здійснюватися за таким законодавством (конфіденційна інформація). Легальний захист “ноу-хау” відсутній.

ІІ частина

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.

Договірні зобов′язання у міжнародному приватному праві

Тема 1. Міжнародні комерційні контракти

у міжнародному приватному праві

1. Загальні зауваження щодо зовнішньоекономічних договорів.

3. Колізійні питання щодо форми контракту.

4. Колізійні питання щодо змісту зовнішньоторговельних контрактів.

5. Уніфіковані норми, які регулюють міжнародні комерційні контракти.

1. Загальні зауваження щодо зовнішньоекономічних договорів

Закон України “ Про зовнішньоекономічну діяльність ” (16 квітня 1991) до зовнішньоекономічних договорів відносить “ Зовнішньоекономічний договір (контракт) – матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності”.

Дата добавления: 2017-01-13