Структура свідомості

У цьому питанні нам належить зазирнути «в середину» сві домості, виявити ту її будову, яка забезпечує функціонування і розвиток. Слід підкреслити, що свідомості як одному з най­складніших феноменів соціальної форми руху матерії властива поліструктурність; кожна з її структур, як з тих, що знайдені, так і з тих, що належить відкрити, відображає одну з її чис­ленних граней.

У свідомості можна виділити такі основні структури: ^компо­нентну (основні компоненти, які в будь-якій предметній галу­зі— у науці, виробництві, політиці, моралі тощо — необхідні і достатні для наявності програми, що керує людською діяль­ністю) та рівневу (основні рівні, які необхідні і достатні для відпрацювання такої програми).

Уявімо собі будь-яку програму, що керує певним видом ді­яльності. У будь-якому разі в діяльності наявні суб'єкт (су­спільство, соціальна група, особистість) та об'єкт дійсності. Що-ж повинно увійти до програми, аби суб'єкт був у змозі з успіхом керувати своєю діяльністю стосовно об'єкта? Насампе­ред слід мати об'єктивне відображення об'єкта, тобто різні знання про нього. Ці знання можуть застосовуватися різними способами залежно від вираження суб'єкта у цій програмі, від його цінностей, які відповідають на запитання «заради чого від­буваються дії та набуваються знання?» І, нарешті, «вістря» про грами, тобто синтез знань і цінностей в уяві суб'єкта,— це нор­ми (проекти, плани) його діяльності. Отже, свідомість —це не лише мислення, а й розумово-емоційно-вольова цілісність. Фі­зіологічною основою цієї єдності є взаємодоповнюваність лівої і правої півкуль великого головного мозку, що відповідно конт­ролюють логічне та ціннісно-емоційне освоєння дійсності.

Усі наведені компоненти —знання, цінності, норми —на­явні на всіх рівнях духовного життя. Єдність цих рівнів необ­хідна для цілісного духовного життя особистості та суспіль­ства.

Спиратися на досвід інших людей і робити свій досвід їхнім здобутком можна лише тоді, коли наслідки і сам процес ді-яльнесті усвідомлені, висловлені у виразній та доказовій формі. На рівні свідомості подаються, так би мовити, кінцеві продукти духовної діяльності, що спроможні стати загальним надбанням. Однак інформація, яка необхідна для вирішення різних теоре­тичних і практичних завдань, усі ланки процесу вирішення їх, а тим більше духовне життя в цілому далеко не завжди усві­домлюються. Функції резервуара, потенціалу свідомості, що по­стійно збагачується, виконує підсвідомість. Звертаючи увагу на роль підсвідомості, слід враховувати, що вона не є суто біологічною передумовою свідомості, яка диктує людині волю тваринних інстинктів (точка зору психіатра і філософа 3. Фрейда), але формується шляхом дії соціального досвіду, має соціокультурну природу.

У вирішенні нових творчих завдань усвідомленість і підсві­домість діють у єдності, синтез їх утворює наступний рівень — понад свідомість. Усвідомленість формує цілі, гіпотези І наслідки діяльності свідомості в цілому. Підсвідомість постає як «сховище», з якого дістається інформація та енергетичні ре­сурси, потрібні для успішної творчості. Сплав цих двох рівнів дає таку діяльність, яка зветься інтуїцією. Вона вбирає в себе переваги і підсвідомості, і усвідомленості. На рівні понад-свідомості відбувається становленв-я нових цінностей, знань і норм.

І, нарешті, оскільки людська духовність невпинно розвиває­ться, створює нові програми і переживає нові стани, необхідним є особливий рівень, на якому здійснюється функція контролю духовної діяльності в цілому, виявляються проблеми і тенденції розвитку, підтримується цілісність її. Ці функції забезпечують­ся рівнем самосвідомості або рефлексії.

Людська свідомість постає як єдність предметності та реф­лективності. Це означає, що на будь-якому з перших трьох рів­нів ми маємо справу з певним предметом пізнання, оцінки, емо­ційного переживання тощо. Водночас так чи інакше завжди під­ключається рівень самосвідомості, на якому рефлектується те, що відбувається у предметному відношенні: чи тими методами дослідження я користуюсь? чи моральні мої вчинки? Інакше ка­жучи, культурна людина не просто прямує до мети, а й постійно немовби озирається довкола: і на інших людей («Чи розумію я їх? А вони мене?»), і на самого себе («Чи розумію я себе? Чи туди і так я йду?»).

Дата добавления: 2014-11-20